За вечерею на тарілках буде найзвичайнісінька їжа. Страви коротко відрекомендують одна одній, і вони швидко перемішаються в їхніх тілах. Але ж як стоять справи під іншими дахами! Їжею в цьому будинку не надто захоплюються, чоловікові важливо, щоб усього було багато, щоб за столом він із радісним сміхом здавався й осідав під тягарем їжі. Ковбаса й сир увечері, вино, пиво й шнапс. І молоко, щоб дитина була захищена від хвороб. От перед нами паштет і холодні закуски, товстим шаром накладаються на легенду, ніби середня верства знизу забезпечена, а згори перебуває під захистом закону про екологію (під захистом природи). Адже захищають її ті, хто лежить під нею, щоб вона не впала, бува, у бездонну прірву.
Зранку чоловік знову сходив по малому. В ньому нагромадилося багато чого, і він багато чого звалив собі на плечі й підчепив на виделку. Він бризкає навколо себе сечею. Під дахом будинку скрізь чутно, як він своїм важким пенісом впирається в усі місця відпочинку, сховані в тілі його дружини, щоб там, нарешті, спустошити себе. Звільнившись від свого продукту, він знову вирушає до тих дрібних істот, які під його керівництвом створюють власний продукт. Папір, який вони роблять, для них — продукт далекий і недовговічний, а в цей час їхній директор кричить і викручується під натиском своєї плоті, з якою вони тягнуть в один гуж. Конкуренція тисне зусібіч, треба заздалегідь розпізнавати її ходи й виверти, інакше знову доведеться звільнити декількох славних людей і зняти із себе турботи про їхнє існування. І от цей чоловік виходить на природу й несе відповідальність на плечах, аби руки залишалися вільними. Від своєї дружини, яку він держить у кулаку і яка його випрямляє, він вимагає, щоб вона чекала його, повністю роздягнувшись, прикрившись лише покривами їхнього спільного будинку, коли він приїздить додому з контори, розташованої за двадцять кілометрів. Дитину відправляють геть. На сходинці шкільного автобуса хлопець перечіпляється через своє спортивне спорядження, що пристало йому як свині наритники.
Жінка, здригнувшись, прокидається й знімає із себе теплу щільну пов’язку з тиші й спокою, під якою вона намагалася врятуватися втечею. Вона прибирає все, що дитина понакидала, перш ніж поїхати. Решту забере прислуга, яка багато чого вже побачила, прибираючись у цьому будинку. Ще коли хлопчина був геть малий, мати іноді брала його із собою в супермаркет, і директор магазину сам зі щирою усмішкою вів їх повз чергу сповнених чекання домогосподарок. Дитина сиділа у візку, немов у материнській утробі, і з яким задоволенням пуцьвірінок там розташовувався! У швидкісних машин часто виявляються вади в несподіваних місцях, а проте вісімнадцятирічні молодики полюбляють їх більше, ніж власну родину, вони біжать від батьків і з рідного дому й, навіть умираючи, чіпляються за спортивні автомобілі. А ще ці магічні магнітні захисні штучки, прикріплені до нових суконь у магазині, от якби до людини прикріплювали таке! Щоб чоловіка не обдавало кип’ятком, коли він насолоджується видами, яких у нього нема. Своє «хазяйство» слід оберігати від хвороб, як оберігають жінку від світу, щоб вона не визирала з вікна, не прямувала життям й не прагнула змін у ньому. Так, усе правильно, але насправді універмаги вішають захисні штучки тільки на одяг. Лунає тривожний сигнал, коли хто-небудь без дозволу намагається прорватися через магнітний бар’єр, щоб, мов той мандрівник, зазирнути у царство мертвих і скинути оком на море сортів кави. Краще вже ми підемо на своїх двох у дранті, сховаємося в нашому затишку і житимемо там серед наших власних покидьків; щонайменше, ми не потерпимо жодного чужого авта в нашому маленькому гаражі. Ось так ми й підтримуємо життя у вічному русі, випливаємо туди, де гуляє вітер, де нас тягне погуляти й де нас захоплює яке-небудь привітне обличчя, у котрому ми бачимо відображення власної моторошної фізіономії.