Директор стоїть, прилаштувавшись біля своєї машини, і бурить. Дорогі фари освітлюють його фігуру. Йому дозволено накачувати в дружину м’ясний екстракт стільки разів, скільки вона схилиться до нього зі своєї гори. У своєму великому будинку парочка паркується всюди, щоб учиняти одне з одним, як наказує закон. Дружина тупає до перукаря. За горами встає сонце, луки оточують себе світлом дня, що все виставляє у найкращому світлі. Одна ця жінка затирає неправдою тріщини, які залишив у її облицюванні час. Усі ми марнолюбні, милі дами. Нехай ваші зуби сліпуче сяють у роті, а ваші сукні майорять на вітрі! Кидайтеся ж на свого партнера, наче він уже багато годин нічим вас не скривдив! Припніть свого язика!
Чарівний сон для закоханих парочок ніколи не кінчається. Вони йдуть на роботу й відвертають обличчя від дороги, що її вони добре знають, аби глянути на іншу людину, теж їм добре знайому. І ось усі вони стоять тут, один попри іншого, й один з них купує знижені в ціні спортивні костюми, щоб остаточно позбавити їх будь-якої ціни. Дорога відцвітає під їхніми ногами. Їхні дружини зяють ранами там, де до них доторкнулися, однак сьогодні ніхто з них необачно не бере бюлетень. У противному разі фірма, у якій ми знайшли для себе місце під сонцем і партнерку по коханню, відразу насупить брови. Як виникає зображення, коли ми натискаємо на кнопку? Без поняття. Але під час грози варто відключати телевізор і діставати ваше власне зображення з моторошної щілини, у яку ніхто не кине бодай дрібняка, щоб туди подивитися. А проте, ви живі й живете частіше, ніж ви того заслужили, живете за рахунок приязні тої жінки, що збирає й склеює вас із черепків.
Зібравшись під хмарами, вони входять у ворота й зникають. Їхніх сил дістає лише на це, на фабриці з них усю кров висмоктують. Ходіть негайно додому, до своєї дружини, і відпочиньте як слід, поки на автомобільних цвинтарях горить ґума й автогенне зварювання виділяє своє блискаюче вариво. Залізо стогне, з ран куплених на понаднормові автомобілів, які їхні власники колись любили більше, ніж люблять жінок, вивалюються назовні сталеві нутрощі. Насамкінець ось ще що: не приставайте на власний смак, адже перш ніж ви собі щось придбаєте, на ринок буде викинуто нову модель, яка чекає тільки вас, тільки вас і нікого іншого! Але ж у вас уже є модель, яку ви багато років тому вмовили словами й банківським рахунком. А ну ж бо по домівках, гаразд?!
12
Жінка, повністю перетворена новою зачіскою, зробленою заради свого залицяльника, висаджується на берег маленького містечка. До себе вона притискає тільки свою сумочку. Сина, даного їй долею, вона залишила в школі. Поліцейські мало не переводять її через вулицю і миттєво червоніють, тільки-но глянувши на неї. Її хитає. Однак вона не йде на дно, легка плавчиха, під якою шумить джерело всіх нещасть. Жінка в норковому пальті сковзає по паперовому потоці, виробленому іншими паперовими тиграми, над якими загрозливо здіймаються гірські шпилі-двотисячники. Ці люди вирвали целюлозу й папір з обіймів безмовної, беззубої природи. Одяг цієї жінки в простішому варіанті повинна б уміти скопіювати будь-яка кравчиня. О Боже, чого тільки на ній не знайдеш! Деревина, нарізана невеликими порціями, покладена у високі штабелі навколо фабрик і тартаків. Чому дружина директора взула туфлі на високих каблуках, адже замерзла вода навколо міцно скувала ґрунт, а заодно й нас разом з нею? Ми не наважуємося йти, якщо нам забороняє світлофор. Жінка вирядилася в якусь дурню! Вона сідає за кермо й робить ковток. Вона полоще зуби засобом, який захищає її від себе самої. Її затребуваний коханий не пропаде в снігу, він ще та штучка. Молодість коштує дорого сама по собі, навіть якщо зламаєш ногу. Молодість радіє власній силі, з якої зухвало пробиває собі дорогу, зодягнена в модне пальтечко, над яким роки ще не взяли гору. Подаруймо й бідним, і багатим радісний день, проведений на хвилях спорту, адже й тим, і іншим найчастіше доводиться долати цей далекий шлях. Аби дістати втіху від недоторканого снігу й дещицю порушення. Щоправда, багаті хочуть дібратися якнайближче до джерел стихій (там вони зможуть причаститися п’ятою точкою до білосніжного покривала чистої стихії). На них сиплеться сліпучий сніговий пил, вони немов породжені землею. А бідні прив’язані до фабрики й до своїх коханих удома і теж радіють снігові.