Так, ми всі широко крокуємо вперед, або відразу ж їдемо, якщо нам дозволяють. Дивно, що жінка поклала своє око саме на Міхаеля, під тягарем якого мріє розцвісти пишним кольором і з яким хоче кілька разів з’явитися на людях. Утім, вона ще радніше залишилася б із ним удома. Її чоловік повністю присвячує себе своїй справі. Він міг би без усяких дротиків засадити у свій мішок Міхаеля, його друзів і половину всього соціального продукту цієї місцевості разом із печенею, яку має сьогодні на обід, якби мішок і так уже не був повний. Жили лижників теж незабаром зможуть розслабитися, а туга зникне, хвильку терпіння — лижники ось-ось доберуться до заїзду.
Молоді спортсмени радісним гроном — і-го-го! — навалюються на п’яну Ґерті. Вони теж встигли зробити по кілька великих ковтків із власної бочки. Їх укривають гори, охороняючи від очей інших людей. А ще там височіє величезна сосна. Заради них ні на чому не заощаджували. Як доказ вони демонструють свої спаржеві прутики, які витягли з-під лижного одягу, незле, якщо порівняти їх з блідими пагінцями людей, що присіли рядком навпочіпки, ходять по великому і завдають прикрості землі. Молоді люди аж лягають покотом зо сміху. Вони розмахують лижними палицями. Їх багато, вони — опора індустрії спортивного інвентарю (економічний чинник), вони переживають найвищу втіху: вони хочуть розважатися, поки торують життєву путь і поки спливає час. Поки летять із гірського стадіону до своєї мети. Вони тиснуть один на одного своєю вагою, їхні обличчя звернені одне до одного, у кожного з них великий член, над яким підіймається пара від їхнього дихання. Якби ми трималися разом, як тримаються вони, то офіціанти в кафе й охоронці при вході на дискотеку ніколи не змогли б нас розлучити! Вони знають, у якій юрбі можуть сховати своє щастя, захищаючи його від нашого проникнення. Наше багатство принесло нас сюди. Ми широко розлилися на природі, а вона приходить до нас іззовні. На жаль, ми не діти примар, нас сортують за нашим пір’ям, і ми змушені залишатися зовні. І земля обгризає наші напівживі-напівмертві стопи, яким доводиться неспинно тупотіти.
13
Вони втілюють собою швидкоплинне життя, і їхні дівчата теж, недарма ж вони — друзі, які вимажуть одне одного брудом, коли після захисту дисертацій битимуться за тепленькі місця. А життя жалюгідне, життя худих дітлахів із зіпсованими зубами, хребтами й хребетними тваринами, яких вони вирощують, щоб потім убивати, стоїть на місці, дивиться на лижників, які з’їжджають з гори і заглиблюються в мрії про олімпійське золото. Австрія — головна стаття експорту, їй потрібно відправити на експорт саму себе, цілком відправити в спорт! У «Кроненцайтунґ» нас повідомляють про стан снігового покриву й про те, коли ми зможемо ще разок з’їхати з гори повз ці жалюгідні фігури. Не журіться, ви можете це собі дозволити! Село простирається на лузі не для того, щоб ви вступили в купу.