Директор, мов той дзвін, вибиває удари над сидячими, до яких він добрався через гіда. На вулиці стоять і чекають темні дерева. Родина упокорена, важко й безцеремонно звисає калитка, одягнена в найкращі свої одяганки, звисає в шафах, прокладених папером, у міхурах підштанців і спортивних костюмів. Однак досить маленького втручання, і все знову вилазить назовні. Стать, до якої ми належимо, кожен до своєї, еластично вискакує, наче ґумова стрічка, якою зв’язано у пучки бідних людей (окремо на них-бо не зважають), з’являється назовні з мішечка, коли Самотній звертається до своєї власності як до своєї тіні, єдиної серед інших припасованої до його розміру. Шматочок життя, так, цей шматочок випирає з підчерев’я, і ведеться нам нівроку. Тому, хто багато хоче, доведеться розщедритись. І дитині теж: хлопець уже сяє, наче справжній чоловік, що гне одних і гнеться перед іншими. Дитина переходить від одного з батьків до іншого, показує на свою фігуру, що її нема як виправити, і стає на заздрісну лижню, щоб зі свистом пролетіти повз нас. Одне вже враження від неї доволі глибоке. Звісно, ця дитина ще мала, але хлопчака, як на мене, навмисне задумано як істинного чоловіка.
Наразі він зовсім ще шмаркач, такий крихітний, але він так діє на наші барабанні перетинки, що ми відлітаємо убік, до бідних сусідів, які скаржилися на нього, набравшись духу. Мати любовно опускає губи на його волосся. Батько вже геть невичерпний, насилу себе стримує. Зазвичай він і навзнаки не дається перед своїми підлеглими, та нині йому так кортить щосили потиснути на важелі своїх бажань. Він підсувається до дружини іззаду. Жінка презирливо нахиляється вперед, щоб у її глибині заграло життя. Дитина, яку лоскочуть, від сміху підпускає просто матері під носа. Пусте. Ми дуріємо, ми просто відригнули. Жінка намагається пильнувати, однак запізно, ззаду її вже наполовину оголили, поки вона попереду присмокталася до дитини, перестерігаючи хлопця, щоб той забрав свої іграшки. Хай чоловік і не наважується на більше, проте він виграє. Подібно до штурмовика у поприземному польоті, він совається на сідницях своєї дружини, немов птах, який злітає до світла. Нині батько відчуває, як у ньому клекоче здоров’я, виграючи всі призи. Прикрившись широким халатом, він прикладає свою набряклу боєголовку до доріжки, що розділяє жінку навпіл, і як слід обстежує все, що в нього під рукою. Йому потрібно лише зробити глибоку борозну, немов селянинові, що допомагає землі. Ніхто з нас не повинен нести на своїх плечах життя поодинці. Але чому ж ніхто нікому не допомагає під час покупки автомобіля, щоб попутники розділили тягар на двох? Подивімося на статеві органи один одного широко розкритими очима, щоб заспокоїтися, набути струнких форм, задля чого ми вдаємося по допомогу медикаментів і дієти. У старанній конкуренції з іншими, які прийшли, щоб прокласти свій слід. Навіть стоячи перед відчиненими дверима, директор міркує, яким входом йому скористатися, щоб в’їхати всередину, яка честь, коли тебе дарують, ніби сніп на святі врожаю! О Господи, як чудово бути важким вантажем на візку, що із задоволенням застряє в бруді й виписує мисліте дорогою. Люди зухвало позбивали всі дорожні знаки!
Родина і далі цілується й пускає шептунці. Щасливе очікування закінчилося. Щасливі слова виповнюють кімнату. Князь цього будинку подає голос, голос його волає до битви, що її він виграє. Його нестримно несе вперед, небо мало не забуло про його робітників та службовців, яких обводить круг пальця їхній верховний шеф разом зі святою церквою і яким за це благовидно й благопристойно належиться стояти у своїх стійлах, де вони сердито побрязкують дзвіночками й натирають собі шию мотузкою. Що ви сказали? Вони не бережуть навіть своє єдине приміщення, б’ючи в нього копитами?
Жінка знає, де її чоловікові тисне черевик, яким він наступить на її огорожу. Іноді чоловік не витримує до вечора й замовляє її просто в директорський кабінет на фабриці, де цей денний пернатий хижак уже не в змозі стриматися й прагне сам не свій освоїти звичні приміщення. Він риється в хмарі природження, і звідти швидко росте й поширюється щось подібне до пожежі. Маленького переможця тягнуть на світ божий з тісної комірки, у якій він причаївся доти, доки йому не видадуть особливий бонус на казкову мандрівку, щоб він пролився золотим дощем їй під спідницю. Яка радість для власника, що собаки здаля чують його по запаху й накидаються один на одного. Щодня як свято. Чи вдасться нам дочекатися, коли нас відвідає сон? Ми його заслужили, тихо й терпляче очікуючи його на вершинах під нашими теплими оболонками, щоб не стоптати снігової кори. Згадайте хоча б про численні бганки на чоловічих сорочках, немов на гірських схилах, з яких чоловіки вихлюпують свої священні струмочки.