Мати похитується у своєму тілі, що обм’якло від алкоголю, і бродить будинком, натикаючись на домашнє начиння. Ця родина без потреби купує собі своє оточення. Гляньте, який мир і затишок! Столи прогинаються під світлом настільної лампи, що освячує таємні священні страви. Що за затишна сцена, що за затишна країна. Напівтвердий батьківський прутень слухняно, немов мисливський собака, лежить між його стегон на крайці крісла, все на місці, кінчик відкритий наполовину, під його вагою гнуться поруччя. Із чоловіків щось рветься назовні. Звідти, де починаються їхні надра, поспішають вони неквапом, і далі й далі тягнуть вони торбинку через підлісок. Ні, цей член не піде на боковеньку, перш ніж ще раз не стане й рясно не зросить все довкола. Дуже чоловікам цього хочеться. Батько совається на сидінні: як цікаво, як мило виглядає долина між його стегнами! Близько видати, довго чухрати, та він подужає. Жінка вп’ялася перед себе незрячим поглядом і час від часу стукає кулаком по столі. Якби дати їй спокій, вона б негайно вирушила слідом за своїми новими прагненнями й кинулася б у ту більшину, що зветься Міхаелем. Боюся, що цей шлях для неї тепер закритий. Вона бурмоче незрозумілі слова, що долинають із закритого рота. Ми згодом ще з’їздимо туди, до літнього будиночка студента, до місця паломництва її хоті. Діти в будинках не співають і не ляскають у долоньки, і сонце більше не наважується з’являтися. Усе затихає. Коли ж, запитую я себе, коли жінка збагне нагальність свого місцевого органа безпеки?
Дитина носиться домівкою, перетворившись на дикого звіра. Щоразу, перш ніж іти до сну, коли таке мале значення надається вечірній трапезі, дитина стає сама не своя від відчуття своєї тілесності. Мати теж різко опускає голову на стіл. Її відкрита рана пов’язана з Міхаелем. Вона робить знак, що не їстиме, але неодмінно що-небудь вип’є. Батько, який уже чує закличні звуки полювання, відпускає гальма у своєму гоночному костюмі. Дитина йому набридла, адже батько нині у власному будинку, де вмирають люди, якщо їх вчасно не відправити до шпиталю. Робітники, що трохи припізнилися, уникають негоди й квапляться до своїх щасливих домівок. Незабаром наступить повна тиша. Батьківський стрижень, цей геркулесів м’яз, тягнеться до матері. Ця агресивна дворняга поки що дрімає, але незабаром запах ударить їй у ніздрі. Згори з дитиною розмовляють про школу. Потім нахилену вперед жінку чіпають за теплі пахви, беруть за плечі й знову садовлять рівно. Дитина дедалі більше й більше стає начальником їжі. Батько, прагненню якого заважають, заглиблюється в себе, так, ми бачимо, що й мати прибула сюди, щоб знову виїхати геть і знову вернутися. Цим людям не сидиться на місці, що загалом відповідає вдачі багатіїв. Ніде вони не затримуються, вони подорожують разом із хмарами й струмками, їхні крони шумлять над ними, їхні гаманці шелестять. Добре там, де нас нема, і вони підставляють свої груди сонцю. І завжди звучить одна й та сама відповідь на питання: хто на тому кінці дроту? Дитина добирає настирливості, вона шліфує список подарунків на день народження, але бажання хлопчака від цього не зменшуються. Батько в принципі поводиться так само. Він освіжить матір пухирцями свого джерела. Життя піниться навколо його кісток, справді, тіло його спочиває в жарі його почуттів, яких не втримає жодна ґумка, і на диво сяють язики полум’я, якими охоплена його фігура. Дитина вимагає багато, щоб одержати майже все. Провідник спального вагона розмістив батьків просто в гущавині їхніх відчуттів (за вікнами миготить пейзаж, і їхні бажання ростуть, переростаючи їх самих і вириваючись на волю), і батько, і мати з різних причин хочуть, аби дитина знову закрила свого роззявленого рота. Умови зриваються. Одна година занять на скрипці в день — невелике диво. Дружина тепер, мабуть, трошечки перекусить. Дитина не дозріє ще дуже довго. Візьмімося краще одне до одного!