Сидіти голяка, тримаючи один одного в обіймах, їм не випадає — дитина заважає. Дитина розпалюється. У сина немає таємниць від батьків, він усе вихлюпує назовні разом з молоком крізь молочні зуби, що ще залишилися. Дитина дуже тісно пов’язана з батьками своєю архітектурою. Власне, син заважає не тільки тоді, коли йому ставлять крапельничку скрипки. Він заважає постійно. Така надмірність (діти) породжує необдумані зв’язки, які приводять у будинок своїх власних порушників спокою, щоб вони яскраво й нерозумно світили своїми нестримними теревенями, немов електричні лампочки. Замість грати одне з одним у всіляких затишних місцях їхнього будинку. Батько, зрештою, бажає стягти зі своєї дружини тканину й вистрибцем рвонути вниз по її пагорбу, та ба! Дитина, немов святковий день, переповнює кімнату, звуки її горна лунають по всьому будинку, в якому все закликає до любові, і насамперед — виразна конструкція батька, створена для любові, як велика канапа у вітальні. Як пишно розцвітають статеві органи цих мандрівців уздовж доріг, як розцвітають добре захищені рослинки, будь ласка, не треба їх рвати, вони й самі вирушать у дорогу! Зникни в лісі, але не плутайся в них під ногами, серед пишної зелені вони бувають страшенно отруйними!
На кухні батько кидає кілька пігулок у склянку соку, призначеного для сина, щоб нарешті змусити замовкнути цього вічного черговця. Синові його власний сочок ще не надто придається, а от його батько, ого-го-го, коли наступить тиша й спокій, вискочить зі свого вбрання й застромиться в неньку, з тупотом здолавши давно второвану дорогу. Бог відправляє на всі чотири сторони своїх гірських і долинних подорожан, поки вони не спустошать одне одного, щоб потім податися далі разом із дітьми в подорож за груповим тарифом. Коли вони з’являються, то співають і загортаються в силіконову презумпцію, коли зоставляють відповідний орган — залишають після себе купу сміття. Такі приписи з приводу місць відпочинку в нашому житті, і не зв’язаний нічим пейзаж розкинувся в долині. Сходи, що ведуть нас із гір униз, придадуться батькові, щоб спуститися й одразу зайти освіжитися на материнську молочарню, де він зможе випити все готовеньке. Індивідуального пошиття до міри не існує й для директора. Ці пипки добре вкриті часом, одначе вони чудово солодять йому будні. Зрештою, дитину візьме дрімота, після того як вона вдасть, що трохи пограла на скрипці. Із цією фігурою шабаш! Ми лягаємо спати. Проспіваємо колискову для матері, яка, втім, уже не здатна виразно розрізнити риси синівського обличчя! Скільки наклацано його світлин! Дитина сміється, кричить і для годиться відбивається, поки, нарешті, остання пігулка не розчиняється у неї в крові. Так, цей хлопчик тараторить не вгаваючи, наче він увесь вечір поклав купатися в собі, у світлі рампи, у білилах свого багатства. Більші й сильніші не ризикують виказати свої справуночки. У їхніх будинках стоять клітки, впритул одна до одної, де харчуються й люди. Мати намагається уникнути будь-яких стосунків із батьківським членом, уникнути спустошення, що він робить у ній своїми зусиллями, вдаючись до засобів святого шлюбного союзу. Так, вона хоче тут жити, але не хоче приймати візитера.
Чого б ми тільки не зробили, щоб сховатися від нескінченної балаканини з дитячих кущів, щоб сховатися в банківський сейф і там, уві сні, немов гроші, вирости у відсотках! Таке враження, ніби із цієї пляшки нарешті вийняли корок. Спогади подорожан значно багатші, аніж їхні автори, їхні виписки з рахунків чітко свідчать про гори відсотків і про ступні, сколоті процентними ставками. Нехай син засне й трохи зав’ялиться, сьогодні йому не обов’язково митися. Ну ось, нарешті, хіба я цього не сказала (?), нарешті він уриває свої баляндраси й відкидається у фотель. Досі він кожним словом зухвало відстоював свої знання, а тепер його вкрило повітря, укрив час, наче його не було й у заводі. Нічого не буває просто так, усе закінчується тонкою ниточкою слини, що випливає з куточка губ на його дитяче підборіддя, де цвіла посмішка. Мати мовчки обіймає й цілує дітвака, бо ж він нарешті заспокоївся. До ранку буде тихо. Головне, що сина прибрали з дороги. Дитина буквально оточила нас парканом зусібіч. Але ж у нас повно справ і дір, які потрібно заповнити, прилипаючи одне до одного від кохання, у нашому нинішньому становищі. Стіни в дитячій викладено грубим важким матеріалом, батько несе сина в кімнату й виймає його з одягу, жбурляючи на ліжко, наче м’яку подушку. Лежень лежить, а над ним Бог кряжить. Дитина вже спить, занадто втомлена, щоб розприскувати іскри зі свого маленького кінчика. Дорослі використовують родинні відносини й хапають одне одного за зябра, демонструючи, що вік їм по цимбалах. У них немає жодних комплексів, і вони із задоволенням пожинають плоди, втрачати їм більше нема чого. Батько миттєво звалюється вниз, немов комаха з неба, і падає у свіжоскошену траву. Щонайменше за п’ять хвилин він настромив свою дружину на шпильку, що при його величезній комплекції справжнісіньке диво. Панове, ви вже набризкалися тут зі своїх шлангів досхочу! Тепер дістаньте свого білого велетня й увечері в домашній гавані на колінах використовуйте його за призначенням! Ото чоловіки: їх засліпили, виколовши очі, а тепер вони пориваються постійно колоти когось.