Поки батьки кидаються один на одного — батько, немов язик полум’я, що рветься вгору, мати, немов легка поволока, що нею вкрито склянку, — дитина від нудьги стукає кришкою поштової скриньки. Шкільний автобус іноді застрягає в глибоких снігах нинішньої зими. Діти сидять у ньому голодні, їм хочеться в домашній комфорт. Діти капітулюють перед підступною природою (варто тільки подивуватися тому, що природа, жорстоко нами катована, ще наважується пред’являти нам претензії), дітей улаштовують на нічліг, і вони гортають комікси про Міккі Мауса або інші журнальчики, про які їхній батько зеленого поняття не має. Діти залазять у спальні мішки, їм роздають сосиски й дають спокій. Навіть машини у таку погоду часом ламаються. А нам, читачам, тепло, ми напевне дозріли для святої переміни, ми, нарешті, готові розчаруватися в нашому партнері. Із цілковитим задоволенням розчаруватись! І в нас, як у покинутий будинок, наскочать усілякі порадники, написані людьми тертими, — аби тільки нам не залишатися в могильній тиші й самоті.
Батько накидається на материнську скарбничку, де вона зберігає таємні припаси, зберігає, щоб він нічого не побачив. У будь-яку годину дня й ночі він — єдиний, хто опускає монети в її отвір. Він паленіє. Його прутень такий важкий, що насилу піднімається. Дружині доводиться йому трохи пособляти. Вранці, ще сонний, він тицяється в борозну, що розділяє її сідниці, вона ще спить, іззаду він намацує її м’який горбок, де ти, серденько, душа вже прокинулася. Партія в теніс у його клубі, де все антисептично, може почекати. Спочатку в жінку входять два пальці, немов слухняні діти, потім у неї закладають компактний вибухопакет. Компактний і мелодійний радіоприймач, який зберігає наші бажання в піднесеній пам’яті, виходить в ефір разом із музикою. Буде виконано всі заявки, ми маємо на це повне право, дихайте глибше! Нам точно відомо все найкраще, найкраще стоїть у нас удома на серванті. Чоловік бере в руку свого смирного цвіркуна й ломиться в розкриті від здивування задні двері дружини. Вона здалеку чує, як до неї наближається його ходова частина. Вона викинула із салону своєї малолітражки всі почуття, але ж у неї ще лишається багажник! Туди цілком влізуть важкі геніталії, про запах ані гадки. Простирадлам чистоту дотримати непросто. Своїм слинявим спонсором чоловік доїть жінку, немов сліпу корову, тягаючи її за вим’я. Ми під дахом свого будинку, і дерева давно скинули листя з гір. Вічнозеленому чоловікові з цією жінкою не потрібно дбати за безпеку, його затишно вкрили, і на небесах ні хмарини. Чоловіче «хазяйство» почувається в нас, у жінках, як удома. Навряд чи для нього вдасться відшукати кращу місцинку, ніж за нашими соромітними губами, які розступаються, наче гірська ущелина перед бурхливим потоком. За це задоволення жінка щомісяця отримує життя готівкою, її кидають на стіл, щоб вистачило підтримати вогонь у вогнищі. Завтра вона знову розчинить перед дитиною двері, відправляючи її зі школи просто в життя, чоловік оплатив і цю монотонну й заїжджену мелодію, він обсмажує свою велику сосиску, загорнуту у волосся й шкіру, у її печі. Шкільний автобус застряг надовго.
Жінка говорить, що дитині теж час їсти. Чоловік її не чує, він швидко перегортає свій кишеньковий лексикон. Будинок належить йому, слово його звучить вагомо й буде сприйняте з радістю. Він розтягує її соромітні губи, щоб перевірити, чи досить розбірливо він на них розписався. Він несамовито пхає всередину свого язика: одного чудового дня він повернувся додому як грім серед ясного неба, навчившись цього мистецтва деінде. Він радісний і світлий як бог. Незабаром він знову повернеться в офіс і кепкуватиме над секретаркою. Йому може наказувати тільки він сам! Він пробує нові й нові пози, потужними поштовхами заганяючи свого візка в стоячі води дружини, а тоді як божевільний починає гребти веслами. Рятувальний жилет йому не потрібен, він ніколи не стане натягувати шматок силікону на червону голівку, аби тільки зберегти здоров’я. Дружина його давно вже має здоров’я. Вона корчиться під ним, кричить, коли з його жолудя, що зручно влаштувався всередині, виривається назовні ціла орда неспокійних насінин. Що трапилося? Так голосно може подзенькувати холодними крижинками в келиху лише той, кому нема чого переживати за своє життєве становище.