Собака і ворони
Чи може одна ворона подолати собаку? Ясно, що не може.
Скільки ж треба тих ворон, щоб собака перелякався і втік?
Я був думав раніше, що й цілий табун ворон не подужає собаки — де ж їм! собака як гавкне, як клацне — так і нема ворони.
Так я гадав, аж поки не занесло мене на берег Каспійського моря. Там довелося мені щось побачити.
Ворона там така, як і в нас: сіра з чорними крильми. Та як і в нас ворони люблять сидіти при воді. Сидять на березі моря і ждуть.
Може якусь рибку напівздохлу викине хвиля.
Може якийсь невеличкий краб вилізе спід каменя.
Може якийсь морський червак забариться на неглибокому місці.
Сидять ворони і ждуть. Сидять, а сами озираються, чи не йде хтось великий та страшний, скажемо, людина, чи кіт, чи собака. Як хто підійде, так ворона зараз: «карр!» — і полетіла.
Облетить кругом, обдивиться, хто це йде, ще раз крикне «карр!» і сяде недалеко.
Як вечір, то всі ворони збиваються докупи і так табуном летять ночувати у виноградні садки, на дерева. Там сплять до ранку, а вранці знову: «карр!» і летять на берег моря.
Рано, ще вдосвіта, я вийшов повз залізничне депо, де сплять паровози, на море. Перед тим увечері я підбив качку і не знайшов, бо було поночі. Думав: знайду вранці.
Та коли я прийшов, то побачив: уже знайдено мою качку, і знайшов її собака.
То був нічий собака. Скуйовджений він був, брудний і жив сам по собі. Ніхто його не годував, а їв він, що знайдеться. Безпритульний собака.
Видно, шукаючи дохлої риби, нанюхав він мою вчорашню качку. Отож він ліг, забрав качку між передні лапи і налагодився снідати.
Я вже налагодився йти до нього і забирати качку, коли чую вгорі: «карр!» — прилетіли дві ворони і посідали коло собаки.
Ну, думаю, це він ще й ворон ловитиме. Цікаво подивитися. І справді, ходить ворона перед самим собачим носом, націляє на качку.
Собака лежав, лежав, коли як кинеться до ворони. Вона собі: «карр!», підлетіла трохи, знову сіла. Собака до неї, а друга ворона вже сіла на качку, довбає тим часом.
Собака добрав, що його обдурено, і назад до качки. Ворона качку покинула і підлетіла.
Літають обидві, крутяться над самою собачою головою.
Тепер собака, видно, вирішив плюнути на ворон, бо всеодно не впіймаєш, і взявся знов до качки. Зараз же обидві ворони посідали і ходять навколо.
Коли одна як довбоне собаку в хвіст. Загарчав собака і до ворони, а друга тим часом качку довбе.
Стало собаці жарко. Тут не те, щоб упіймати, а мабуть не дадуть прокляті ворони й поснідати як слід. Треба тікати. Собака підхопив качку і подався підтюпцем геть від моря.
Але й воронам сподобалося качине м'ясо. Вони — за собакою. Одна над головою крутиться, зазирає в очі — от-от виклюне око! А друга сяде на спину собаці, довбоне і одлетить. Собака кричить, повертається до неї, тоді перша ворона його ззаду б'є. І спереду лихо і ззаду біда. Присів собака, хвоста підібгав, гарчить, зубами клацає.
А ворони насміліли, уже й сидячого довбають. То одна, то друга.
Коли собака високо-високо заскавчав, покинув качку і втік. Ще трохи провели його ворони, на прощання ще разів зо два довбонули, щоб не забував, і повернулися до качки.
Так дві ворони подужали одного собаку.
Кіт Чудило
До нас приблудилося кошеня, і ми взялися його вчити. Хто його зна, як треба вчити котів, — то ми й стали його вчити по-собачому.
—Ляж! — і котик лягає і дивиться на нас, що ми йому дамо за це.
—Вперед! — і котик біг уперед, що мав сили. Назад! — і-котик вертався до нас. Тоді ми давали йому трішки сиру, або риб'ячу голову.
Так ми й вивчили його по-собачому.
Зробили йому нашийничок із старого ремінця — і став він зватися: «Чудило». Так і бігав за нами кіт Чудило, немов собачка, тільки не скрізь. У річку не ходив. Ми купаємося, а він сидить на березі, чекає. Ми — до човна, а він не хоче, нявчить, бігає берегом, а до нас не пливе. Не люблять коти мокрого!
Одного разу поїхали ми човном удити рибу. Дійшов з нами до берега кіт Чудило, а в човен не поліз, не схотів. Вибрався на дошку, що коло неї перуть білизну, і сидить на цій дошці над водою, а під дошкою гуляють маленькі рибки — верховодки. Дивиться на них згори кіт Чудило, мабуть смачні рибки, та в мокрому місці плавають. Дививсь, дививсь та й заснув на сонечку.
Наловили ми багато верховодок. Був у нас здоровий, синій глек, той, що воду ставлять коло вмивальника. Зачерпнули ми тим глеком води, і напустили туди верховодок повно. І попливли човном додому.