На перехресті Мак зупинився на червоне світло. Він втомився, але був умиротворений і задоволений, тому не сумнівався, що зможе легко подолати дорогу додому. Він уже не міг дочекатися, коли нарешті зустрінеться з сім’єю, особливо з Кейт.
Заглиблений у свої думки, Мак поїхав через перехрестя, як тільки загорівся зелений. Він не встиг помітити, як збоку на нього несеться машина, водій якої, вочевидь, не звернув уваги на червоний сигнал світлофора. Спалахнуло сліпуче світло, а потім — нічого, тільки тиша і морок.
За якусь мить від джипа Віллі нічого не залишилося. На місце трагедії прибула пожежна машина, рятувальники й поліція. За кілька годин швидка допомога привезла поламаного й непритомного Мака до лікарні «Еммануїл», що в Портленді, штат Орегон.
18. КОЛА НА ВОДІ
Віра ніколи не знає, куди її ведуть,
Проте вона знає і любить Того, Хто веде.
Освальд Чемберс
Нарешті, ніби здалеку, почувся знайомий голос, який радісно вигукнув:
— Він потиснув мою руку! Кажу, що відчув це!
Мак не зміг розплющити очей, але знав, що за руку його тримав Джош. Спробував знову потиснути, але, провалившись у темряву, втратив свідомість. Минув цілий день, поки Мак знову прийшов до тями. Він не контролював жодного м’яза свого тіла. Для того, щоб підняти повіку, потрібно було докласти неймовірних зусиль, проте навіть вони супроводжувалися радісними вигуками й сміхом. Напіврозплющеним оком він спостерігав, як до нього одне за одним безперервно підходять різні люди, ніби бажаючи зазирнути до чорної діри, в якій були сховані безцінні скарби. Те, що вони там бачили, приносило їм невимовне задоволення, яким вони одразу йшли ділитися з іншими.
Деякі обличчя Мак упізнав; ті, що здалися незнайомими, як виявилося згодом, належали лікарям та медперсоналу. Він багато спав, проте щоразу, коли розплющував очі, це викликало бурю емоцій. «Трохи зачекайте, і я покажу вам язика, — подумав він. — Тоді подивимося».
Будь-який рух спричиняв гострий біль, особливо, коли задля профілактики пролежнів медсестра починала фізіотерапію, перевертаючи його з одного боку на другий. Це була звичайна процедура для пацієнтів, які втрачали свідомість на добу чи більше, але від усвідомлення цього легше не ставало.
Спочатку Мак не мав жодного уявлення про те, як опинився в такій ситуації. Він навіть не міг достеменно згадати, як його звати. Ліки не допомагали, хоча завдяки морфію біль відчувався не так вже й гостро. Упродовж наступних кількох днів у голові почало потроху просвітлюватися, повернувся голос. Тягнулася безперервна вервечка родичів і друзів, які бажали йому якнайшвидшого одужання, цікавилися станом його здоров’я, хоча й самі все знали. Джош і Кейт буквально не відходили від батька, вони або робили уроки, поки він спав, або відповідали на його запитання, яких накопичилося чимало.
Якоїсь миті Мак усвідомив, хоча йому казали про це безліч разів, що після жахливої аварії в Джозефі він був непритомний чотири дні. Нен не приховувала, що йому багато чого доведеться пояснити, однак зараз треба було зосередитися не на розслідуванні, а на одужанні. Але не в цьому річ. Його мозок досі був затуманений і, хоча він уривчасто пам’ятав окремі епізоди, ще не міг скласти їх до купи, аби це набуло хоч якогось сенсу.
Мак не міг пригадати своєї дороги до хижі, а про події, що відбулися згодом, — й поготів. Уві сні, наче друзки розбитого дерева, він бачив образи Тата, Ісуса, Міссі на галявині, Софії у печері, яскраві фестивальні кольори на луці. Кожен епізод супроводжувався сплесками радості, але Мак підозрював, що це могли бути галюцинації, викликані зіткненням пошкоджених чи дезорієнтованих нейронів головного мозку й ліків, які разом із кров’ю пульсували у венах.
На третій день після того, як Мак опритомнів, він, тільки-но прокинувшись, побачив перед собою роздратованого Віллі, який не зводив із нього очей.
— Бовдур! — сердито вигукнув Віллі.
— Радий тебе бачити, Віллі, — позіхнув Мак.
— Де ти навчався керувати автомобілем? — запитав Віллі, не стримуючи емоцій. — А-а-а, я зрозумів: хлопець із ферми не звик перетинати перехрестя. Маку, ти повинен був відчути подих того чолов’яги десь за милю.
Мак лежав і слухав буркотіння друга, намагаючись зрозуміти слова, проте це йому ніяк не вдавалося.