— Може, отче, причин і немає, але давайте згадаємо ще один факт, тобто подію, що сталась учора на сільському цвинтарі.
— Я би не хотів... нагнітати... але... шановні парафіяни, якщо ви чуєте цю... хочу закликати вас усіх до миру й злагоди, побажати терпіння. Тільки з молитвою в серці ми зможемо гідно зустріти всі ці незрозумілі... еее... речі, що лякають багатьох із нас, усі випробування... Тільки на Господа наша надія... Все розрішиться найближчим часом... головне — не піддаватись... еее... на всі ці чутки й нісенітниці...
— Але ж, отче, ви не будете заперечувати, що людина найбільше боїться того, чого не розуміє? А зрозуміти й відтак пояснити те, що сталося вчора на сільському цвинтарі, дорогі слухачі, дуже непросто. З вами Радіо Живих Мерців, назва якого виявилась, кгх, аж занадто... як це його сказати... доречною алегорією!
— ... я би так не сказав... еее...
Розділ 7.
Ніхто не чув
По дорозі в офіс двічі бачив на тротуарі круглі картонні коробки. На одній було написано, що то "Празький торт", на іншій — "Київські каштани". Бездоганні коробки — ніхто їх не намагався загилити ногою. Це і є PR, — думав я. Всі бачили в дитинстві, що буває з людьми, які щосили гатять ногою таку звабливу річ, як коробка з-під тортика. Адже там обов'язково якийсь дотепник заховав цеглину.
На другу коробку я, правду кажучи, збирався наступити. Але в останню мить допер, що це ж могла бути значно хитріша бомба. Туди, всередину, невідомий зловмисник міг наваляти купу гівна, а замість верхньої картонки приклеїти лише дбайливо роздрукований на лазерному принтері аркуш, що нічим не відрізняється від картонки зі справжнього торта. Якщо наступити, — папір прорветься. Найсмішніше, що всі інші перехожі мислили приблизно так, як і я. Це PR, однозначно.
Але все ж таки прикро усвідомлювати, що всі ці різні люди такі ж розумні. Чи, може, більшості з них просто байдуже, чому на вулиці, під ногами, раптом трапляються коробки з-під тортів. Що теж сумно, бо якого ж чекати прогресу й просування до громадянського суспільства без звичайної людської допитливості?
Коли зайшов у офіс, сказав Ані:
— Привіт, у тебе сьогодні гарні пантофлі, можеш не дякувати.
Аня — це секретарка. Хоча вона не погоджується з таким
визначенням. Каже, що вона — офіс-менеджер. Щодня, коли я вітаюся з нею, кажу якусь дурну фразу. Не для того, щоб образити Аню, звісно. Просто мені подобається, коли на її обличчі з'являється ця крива відьомська посмішка. Варто мені тільки відкрити рота для чергового привітання, а в неї вже така маска на фізіономії, наче надворі — Геловін і повня, виють вовки й кричать болотяні русалки. Найприємніше сказати Ані, коли вона вже скривила свою вудуїстську гримасу, щось на кшталт:
— Аню, ти сьогодні маєш чарівний вигляд. І нова зачіска тобі дуже личить.
І потім приязно — як це мені тільки вдається — усміхнутися.
Та ви, мабуть, і так знаєте всі ці дрібні офісні радощі, з яких складається трудодень, а тому я краще пропущу ці марудні історії про те, як одного разу мені вдалося налякати нашого системного адміністратора, якому потім довелося викликати швидку, або як я півдня не міг вийти з туалету, чи ж про те, як наш директор із розвитку обригав план рекламної кампанії соків "Смакота" під час ранкової наради. Краще одразу вже перейду до справжнього божевілля, що почалося з кави і сигарет.
Віталій з порогу закликав мене вийти на балкон. Аня принесла дві кави. Шеф відламав фільтр від цигарки (нащо він узагалі купує цей надлегкий "Парламент"?) і відразу почав радувати мене новою роботою. Цигарку він такі тримав непідпаленою, час од часу підносив її до рота, але відразу згадував щось важливе й балакав із ще більшим завзяттям. До кінця нашої розмови він так і не викурив своєї сигарети.
— У нас з'явився новий серйозний клієнт. Це один із найбільших бюджетів, що до нас припливали за всі роки. Тому дороги назад немає. Тепер розказую, які проблеми... Ти чув про торгову марку "Кремінь"?
— Ні, не чув.
— Отож. Ніхто не чув. Вони вже більш як півроку на ринку, а ніхто не чув. І тепер це вже не їхня, а наша проблема. Й часу на витворення чергового креативного кретинізму фактично нема. Тому сьогодні на сьому годину ми збираємося в ресторані "Ясени". Брейнсторм за рахунок фірми, як розумієш. І поки ми не виродимо бодай одного сюжету для першої хвилі рекламних роликів на ТБ — ніхто додому не поїде. Що мені від тебе треба до вечора: підготуй аналітичний — аналітичний, а не анальний, як ви всі це любите робити! — звіт про найефективніші рекламні кампанії виробників алкогольних напоїв за останні два роки. Слабоалкогольні можна проігнорувати. Нашу роботу в цьому напрямку теж не забудь колупнути. Запитання?