Звісно, мало хто сприймає на віру розповідь сторожа, який, попри похилий вік, любить залити очі, та й, за власним зізнанням, повертався він із гостей під градусом.
На цьому поки що всі новини, але наша пряма трансляція апокаліпсиса триває, залишайтеся на дабі-дабі-дабі зомбірадіо дот юей разом із командою "Дез"та композицією "Філософер".
— Ні-ні-ніфіга собі, — повторив Даня, поки Шульдінер виконував своє віртуозне соло. — Там що, в на-на-на-натурі зомбаки з-завелись?
— Ага, і зелені чоловічки. Знаю я те село Міцне, тому й не дивуюсь, — озвався Вайт Раббіт. — Мої родаки цієї весни хотіли там хату купить, ну, шоб як дача була. Але передумали. Там відколи завод запустили, люди спиваються масово, от і глючить усіх безпробудно.
— Я, кстаті, пив цей довбаний "Кремінь", чуть не здох вранці, такий бодуняра був, — кивнув Жека. — Нічого дивного, що народ мре від цієї бормотухи. Там, напевно, в усьому селі ні в кого вже не стоїть. Цікаво, чи там тьолки є.
— А мерців хто з могил витягає? Теж космонавти? — це вже Сатурнум.
— Ага, Саня, це сам Вельзевул із лопатою по кладовищах бігає, в нього якраз передноворічне загострення некрофілїї. Кого викопає — то спершу вжик-вжик, а потім ковтає, шоб ніяких слідів не було.
— Та яка різниця, що там насправді твориться! — раптом схопилась на ноги Ізіда. — Ви прикиньте, як це все виглядає: ніч, похилі хрести, сніг, повний місяць...
— Молодий місяць зара, — уточнив Раббіт.
— Та пофіг, ви уявіть! Цвинтар, поруч — заводські труби, стіни... Чорний дим зловісно клубочиться в небо... І раптом — піднімається фігура, від неї на сніг падає довга тінь... А на пагорбі, над усім цим, стоїте ви, з гітарами... Це ж який кліп можна зняти!
— Ти чула, що Дя-дятел розказував?! Там уже з-зняли один кліп, бляха, лю-лю-лю-людну сокирою з-зарубали!
Усі замовкли, хоча ідею кліпу вони обговорювали вже кілька разів. І хоч що би там верзла Ізіда, в одному вона не помилялася: кращого піару годі й шукати.
— Я знаю, як туди можна доїхати, — сказав Вася. — Та й із Дятлом було б прикольно познайомитися. Може, він нашу демку на своє радіо візьме.
— А про камеру я прямо зараз домовлюсь! — зраділа Ізіда.
Сатурнум лише знизав плечима. Щось підказувало йому, що план антихристового походу не скасовується — просто в нього вносяться незначні корективи.
Розділ 13.
Хліб
Віталій не зміг видзвонити Чвалова ні ввечері, ні зранку наступного дня. Секретарка, яка напередодні чемно відповідала, що Іван Петрович зателефонує, щойно звільниться, по обіді теж перестала брати слухавку.
Замість традиційного ранкового планування Шкурян тільки обвів своїх працівників тяжким, злегка каламутним поглядом, спробував закурити — й відразу ж загасив цигарку. Кузьма чомусь згадав запотілу пляшку горілки в своїй морозилці й подумав, що і шеф учора зазирав до свого холодильника. Вся різниця — у їхньому виборі.
— Значить так... Ці курви вирішили заховати голови в пісок, — прохрипів Віталій. — Ніби це все тільки наші проблеми.
Він подивився на Кузьму.
— Тому... Якщо протягом найближчих трьох годин ніхто не вийде на контакт... Поїдемо туди. Будемо брать завод приступом, сука. Я з них усі кишки витрушу... — Віталій знайшов нарешті в одній із шухляд пляшку мінеральної води.
— Кал, ти за рульом.
— Ну?
— Шо ну? Ти рєзіну поміняв? Зима надворі!
По дорозі до заводу Віталій двічі набирав директора, хоча прекрасно знав, що ніхто не відповість. Просто за ці дні він збагатився ще однією шкідливою звичкою. Ось і сьогодні: десятки дзвінків та мейлів — намарно.
Кузьма, напівлежачи на задньому сидінні, теж втупився в телефон — грав у "Тетріс".
Двічі — й щоразу вже на восьмому рівні — йому псував гру Єгор, який кричав у слухавку, що засудить всіх: і завод, і "Лінію Шолє", і цього сільського придурка, а з селом зробить те, до чого не додумалися монголо-татари. Він із самого ранку був п'яний у дим.
Кузьма покірно вислуховував його ескапади, радив заспокоїтися, хоча ці дзвінки його теж добряче нервували. Але тільки тому, що змушували починати гру спочатку, з нульового рівня.