– О, чудово! – весело махнула рукою Керолайн. – У мене з'явилася віра в свої сили, – захихотіла вона. – Тільки не знаю, чи зробила б я це вдруге, якби мала хоч мить на роздуми.
– Як трапилося, що ти була сама? – поцікавився Аллен. – Де подівся той хлопець, з яким ти грала?
– Він живе в Іст-Сайді, – сказала Керолайн.
– Ви ще зможете грати тією ракеткою? – спитав Хейзен.
– Боюся, що ні, – відповіла Керолайн. – Вона таки трохи погнулась. Якби мені дозволили бити ракеткою по противнику, а не по м'ячу, я б виграла в усіх турнірах, слово честі! – Вона знову захихотіла.
– І вам не було страшно? – спитав Хейзен.
– Тільки потім, – відповіла Керолайн. – Але ж це не йде в рахунок, правда?
Увійшов Джіммі й повідомив:
– Велосипед замкнули в підвалі. Можете забрати його звідти коли завгодно, містере Хейзен. А він справді гарний!
– Вранці я пришлю по нього свого секретаря, – сказав Хейзен. – Я не певен, що користуватимуся ним найближчими днями. Хіба що міс Керолайн згодиться охороняти мене!
– Краще я покину цей спорт, поки ще ходжу в чемпіонах! – знов захихотіла Керолайн.
У дверях їдальні з'явилася місіс Кертіс і обпалила всіх поглядом.
– О боже! – похопилась Леслі. – Здається, нам давно пора сісти до столу!
Аллен хотів був допомогти Хейзенові, коли той підводився, але гість не звернув уваги на простягнену руку й, не хитаючись, ступив крок до їдальні. Леслі пішла попереду.
– Який чудовий стіл! – сказав Хейзен, коли Леслі посадила його праворуч від себе. Голос його лунав трохи глухо – перев'язаною рукою він тримав на щоці рушника з льодом. – Сподіваюсь, я не перебив важливої сімейної зустрічі?
– У нас є один звичай, – озвався Аллен, відчуваючи, як його мучить голод. – Єдина важлива річ, про яку ми розмовляємо увечері в п'ятницю – це їжа. – То була неправда, і він сказав так лише із ввічливості. Минулої п'ятниці вони сперечалися про політику й досперечалися до крику, коли Елінор назвала батькові погляди «раннім абсолютизмом Людовіка Чотирнадцятого». Вечір усім дуже сподобався.
Стренд узяв пляшку к'янті.
– Вина? – спитав він.
– Не відмовлюся, – мовив Хейзен. – Мене раптом почала мучити спрага.
– Це від втрати крові! – безтурботно кинула Керолайн.
– Та ні. Це я скуштував насильства, люба моя дівчинко, – всміхнувся до неї Хейзен. – Звичайнісінького насильства.
– Як ви гадаєте, про що тепер думають ті три хлопці? – спитала Керолайн, набираючи в ложку супу.
– Сушать собі мізки над тим, де вкрасти три тенісні ракетки – ні, чотири. – Хейзен криво посміхнувся – у нього була пошкоджена щелепа. – І ще метикують, де б узяти дівчину, яка допомогла б їм скоїти новий злочин.
Керолайн знову захихотіла.
– О, то я небезпечна тенісистка! – вигукнула вона.
Аллен здивовано хитав головою. «Оце така, мабуть, атмосфера в роздягальні футболістів, – подумав він, – після особливо грубої гри, в якій здобуто перемогу».
Хейзен незграбно набирав ложкою суп, тримаючи її в лівій руці. Губи в нього вже почали напухати, однак очі світились, і він, здавалося, мав з усього щиру втіху.
– Чудово! – знай повторював він. – Просто чудово! Куховарка заслуговує найвищих компліментів.
– Це все мама, – сказала Керолайн. Цього вечора вона вочевидь пишалася не тільки собою, а й своєю родиною.
– Талановита сім'я, – поштиво зауважив. Хейзен. Потім звернувся до Джіммі: – А ви, юначе, чим захоплюєтесь ви?
Джіммі обвів поглядом довкіл столу.
– На думку моєї сестрички, я тільки ганьблю нашу сімейку, – відповів він. – Тиняюсь по забігайлівках та всяких кублах…
– Джіммі! – обурилася Леслі. – Що це ти говориш?
Джіммі вишкірив до неї зуби.
– Це ми так любовно розмовляємо між собою. Вона жартує. Правда ж, Елінор?
– Часом жартую, а часом і ні, братику, – осміхнулася до нього Елінор.
Хейзен зацікавлено подивився на Джіммі, тоді перевів погляд на Елінор.
– А що робите ви?
– Кар'єру, – коротко відказала Елінор. Як на неї, вона була навдивовижу мовчазна. Аллен відчув, що Елінор і Джіммі чомусь незлюбили Хейзена, і вирішив спитати в обох про це, коли гість піде.
Увійшла місіс Кертіс і поставила тацю з другою стравою перед Леслі, щоб та розкладала. Елінор підвелася й допомогла прибрати супові тарілки.
– Боюся, що, крім супу, я більше нічого не подужаю – сказав Хейзен, коли Леслі простягла руку по його тарілку. – Хоч на вигляд і запах це просто смакота! – Він надпив вина.
– Який сьогодні день тижня, містере Хейзен? – спитав Джіммі.
– А це що за запитання? – підозріливо поглянула на сина Леслі.
– Я хочу перевірити, чи в нього, бува, не струс мозку, – пояснив Джіммі. – Якщо в нього струс, то треба лягти в темній кімнаті й заплющити очі.