– І що він, гадаєте, вам на це відповість?
– А тільки засміється. Йому байдужісінько, складе він чи не складе випускні іспити. У коледж йому дороги немає. Доведеться або йти мити посуд, або штовхатися серед безробітних на вулиці. Вже з цього літа. Що йому ті випускні іспити!
– А жаль. Правда? – замислено мовив Хейзен.
– Таке життя, – відказав Стренд.
– І що ви поставили йому за письмову роботу?
– Відмінно, – відповів Стренд.
– Ви, певно, незвичайний учитель.
– Це він незвичайний хлопець. А в іншій своїй роботі він доводив, що те, як його вчать історії, – просто чортівня. Це його слівце. «Чортівня». Він написав, що причини й наслідки історичних процесів служать історикам лише для того, щоб пакувати минуле в охайні стосики фальшивок. Хлопець захоплюється також фізикою і зацікавився теорією ймовірностей. Сподіваюся, ви щось читали про це?
– Трохи, – кивнув головою Хейзен.
– Він удається до неї, щоб довести, ніби не існує нічого неминучого. Все, що діється, – чи то в політиці, чи в економіці, чи в природі, чи в лабораторії, – це наслідок випадку, хаотичного зіткнення часточок. Згідно з цією теорією, твердить він, промислова революція ніколи б не сталась, якби не народилося десяток певних людей. Друга світова війна ніколи б не спалахнула, якби в дев'ятсот сімнадцятому році Гітлер загинув на західному фронті. Громадянської війни можна було б уникнути, якби Лінкольн визнав за краще лишитись юристом у Спрінгфілді…
– І що ви поставили йому за таку неортодоксальну філософію? – поцікавився Хейзен.
– Відмінно, – засміявся Стренд. – Може, тому, що його робота так відрізнялася від решти. До того ж він грамотно пише.
– Гадаєте, він хотів би вступити до коледжу, якби мав змогу?
– Ні. Якось він звірився мені, що освіта – це та сама «чортівня». І все ж, коли тобі трапляється такий учень, ти відчуваєш, що робота твоя потрібна.
– Я вас розумію, – промовив Хейзен. Він на мить відняв від щоки холодний компрес, замислено подивився на нього й приклав знову. – Видно, освіта дуже змінилась, відколи я вчився. Вся освіта.
– А де ви вчилися? – спитав Стренд. Як господар дому він не міг допустити, щоб розпитував тільки Хейзен.
– Де й усі, – недбало кинув Хейзен. – Йєльський університет, юридичну освіту здобув у Гарварді. Слідами свого праведного батька. Він ніколи не чув про теорію ймовірностей.
– Можновладний клас! – втрутився Джіммі. – Колиска нашого уряду. Могила Америки.
– Джіммі! – гримнула мати. – Годі шокувати людей своєю невихованістю!
– Джіммі, безперечно, куди вихованіший, ніж удає з себе, місіс Стренд, – сказав Хейзен.
«А він зовсім не такий упевнений у собі, як гадає, – подумав Аллен. – Коли добре придивитись, цей Хейзен не схожий на людину, яка вночі спить спокійно. І не тільки через те, що в нього перебинтована голова».
У двері подзвонили, і Джіммі пішов відчиняти.
– Це, мабуть, доктор Прінз, – сказала Леслі.
– У вас, видно, якийсь незвичайний лікар, – зауважив Хейзен. – Щоб у наш час поспішати на виклик, та ще й коли всі вечеряють…
– Він мій однокашник із Сіті-коледжу, – пояснив Аллен.
– Кілька моїх однокашників теж стали лікарями, – зітхнув Хейзен. – А коли я захворію, то йду до них у кабінет, або ж вони кладуть мене в лікарню.
Поквапно увійшов доктор Прінз. Це був маленький, худий чоловічок у сильних окулярах. Вигляд він мав стривожений. Доктор Прінз грав на скрипці, й досить непогано; три-чотири рази на рік у нього вдома відбувалися музичні вечірки, де він, Леслі та ще один лікар-музикант грали тріо.
– Добридень, Леслі, Аллене! – привітався він. – Що у вас скоїлося?
– На містера Хейзена напали, – пояснив Аллен. – Леслі зробила все невідкладне.
– Нью-Йорк! – Прінз осудливо пирхнув: – Містере Хейзен, ви можете піти зі мною до ванної? Гадаю, мені буде потрібне яскраве освітлення.
– Звичайно, – мовив Хейзен.
Прінз пильно дивився, як Хейзен підводиться, і коли побачив, що хворий не хитається, задоволено кивнув головою.
– Якщо вам потрібна буде допомога… – почала Леслі.
– Я вас покличу, Леслі, якщо виникне потреба, – урвав її Прінз. Він обережно взяв Хейзена за руку й повів його з кімнати.
– Сподіваюся, Джеррі не забув прихопити з собою щось знеболююче, – промовила Леслі.
– Я певен, він усе взяв, – відповів Стренд. – По телефону я сказав йому, що, може, доведеться накласти кілька швів.
– А він досить терплячий, цей містер Хейзен, – озвалася Керолайн. – На його місці я вже верещала б на весь дім!
– А свій голос він слухати любить, чи не так? – сказав Джіммі.