Спустившись униз, Аллен, Хейзен та Елінор вирушили в напрямку Центрального парку. Дорогою Аллен відчув, що Хейзен пильно придивляється до нього.
– Мені здається, містере Стренд, – промовив він, – що я вас уже десь бачив.
– Навряд, – заперечив Стренд. – Не думаю, що ми колись зустрічалися.
– Я не сказав, що ми зустрічалися, – трохи нетерпляче мовив Хейзен. – Я пам'ятаю всіх людей, з якими зустрічався. Просто ваше обличчя здається мені знайомим.
Стренд похитав головою.
– Даруйте, але я вас побачив сьогодні вперше.
– Та я й не ображаюсь, що ви мене не впізнаєте, – засміявся Хейзен. – Сьогодні мене рідна мати не впізнала б! А втім… – Він стенув плечима. – Колись пригадаю.
Хвилину вони йшли мовчки. Потім Хейзен узяв Аллена за руку і дуже серйозно мовив:
– Я повинен сказати вам щось таке, чого, мабуть, не слід би казати… Я заздрю, що у вас така родина, сер. Страшенно заздрю.
Він опустив руку, і вони знов пішли мовчки. Коли дійшли. до рогу вулиці й побачили вільне таксі, що під'їздило до них, Хейзен вдихнув на повні груди повітря.
– Який чудовий вечір! – промовив він. – Я скажу вам щось дуже незвичайне. Сьогоднішній вечір мені сподобався. Мені сподобалася кожна його мить!
Стренд лежав у великому ліжку в тихій темній кімнаті. Леслі поклала голову йому на плече, її довгі коси приємно лоскотали йому груди. Він захоплювався привабливим тілом дружини і тепер не менше, ніж у перший день їхнього подружнього життя. І коли вони кохалися цієї ночі, він спізнав ту саму невимовну втіху і прошепотів їй: «Богине моя!». Те, що колись було омріяною насолодою, з роками перейшло в жагучу і всеосяжну потребу. Дослухаючись до тихого подиху дружини, Аллен подумав: «Блаженний і тихий спокій, що оце огортає мене, триватиме до завтрашнього щасливого ранку. Вихідні!»
Він задоволено зітхнув.
– Ти не спиш? – сонно спитала Леслі.
– Ні ще.
– Що то ви з Елінор мали на увазі, коли говорили про Грецію?
– Що?.. – Аллен насилу пригадав. – А, вона сказала, що, мабуть, полетить у відпустку до Греції. З хлопцем.
– А-а, – мовила Леслі. – Мабуть, на це вона й натякала, коли згадувала про якусь жіночу розмову.
– Очевидно.
Леслі помовчала. Потім озвалась:
– А вона не розповідала, хто він, цей хлопець?
– Ні. Сказала тільки, що він уже був на тому острові… – Аллен завагався. – З іншою жінкою.
– Це він їй сказав? – недовірливо спитала Леслі і трохи відсунулася від нього.
– Вона каже, він розповідає їй геть усе.
Леслі ледь похитала головою на Алленовому плечі.
– Це недобрий знак, – мовила вона. – Особливо якщо Елінор цьому вірить.
– Я б не дуже цим переймався.
– А чому вона не приведе показати його? – трохи роздратовано запитала Леслі.
– Каже, ще не певна в ньому.
Леслі знову помовчала.
– Як ти гадаєш – вона зараз із ним у ліжку, як оце ми?
– Ну, не так, як ми; звісно.
– Страшнувато мені трохи за неї, – зітхнула Леслі. – Надто вона самовпевнена.
– Як Моцарт.
– Що? – не зрозуміла Леслі.
– Так само містер Кроуелл визначив головну ваду Моцарта. Не пригадуєш?
– А я сказала, що Моцарт кінчив трагічно.
– Елінор завжди вміла дати собі раду.
– Я не зовсім цього певна. Досі вона все робила по-своєму. А гляди, щось вийде не так – і хтозна, чи стане в неї духу витримати удар. Цілком можливо, що вона переоцінює себе. Може, мені варто познайомитися з її хлопцем?
– Я б цього не робив,
– Чому?
– Тобі може щось у ньому не сподобатись, і ти будеш дратуватися. А це зайве.
Леслі зітхнула.
– Мабуть, ти маєш рацію. Не можна бути щитом для своїх дітей. Ми їхній тил,
Аллен засміявся.
– Ти говориш так, ніби щойно паслась у моїй бібліотеці!
– О, я роблю багато чого, про що нікому не розповідаю, – тихо мовила Леслі. – Засинаєш?
– Та вже.
– На добраніч, любий. – Вона пригорнулася до нього міцніше. Але за мить заговорила знову. – А вона була не дуже привітна з нашим гостем, правда ж?
– Та не дуже.
– І Джіммі теж. Ти помітив?
– Еге.
– А він тримався так по-світському.
Може, через те вони й були з ним такі непривітні, – пояснив Ал– лен. – Світська поведінка тепер викликає в дітей підозру. Вони ототожнюють її з лицемірством. До речі, Хейзен сказав, що десь уже бачив мене.
– Він сказав де?
– Не пам'ятає.
– А ти?
– Уявлення не маю, – відповів Аллен.