Не засмучуйтеся, я цього не заслуговую. Міцно обіймаю всіх вас,
Рассел».
Частина четверта
Розділ перший
До Дня подяки знову залишилося всього кілька днів. Перші сніжинки вже кружляють у темряві за вікном, миготять і підморгують іскорками в промені світла від лампи, що стоїть на столі. Я в Данбері, але живу тепер не в «Мелсон-Резиденс», а в іншому будинку. Я зовсім один – Леслі в Парижі.
Я не дозволив ні Леслі, ні Керолайн піти із мною на похорони Рассела Хейзена. Важко представити, яку сцену могла б закотити вдова Хейзена, а моя дружина й дочка були б, зрозуміло, не в змозі протистояти цій божевільній і мстивій жінці в момент, подібний цьому. Я сидів в одному із задніх рядів, а тому вона мене, слава Богові, не бачила. Поруч із нею перебували дві високі молоді жінки – я так зрозумів, дочки Хейзена. Три ці дами були одягнені дуже елегантно, в усе чорне й дотримували належному випадку скорботну пристойність.
Я зміг розглянути обох дочок, коли наприкінці служби вони проходили повз мене по проходу. Назвати їх некрасивими, мабуть, було не можна, але в них так чітко читалися твердість, потакання всім своїм слабостям і порокам, а також підозрілість. Ні, звичайно, коли ми зустрічаємо людей, про які чули й про які вже встигли скласти певну думку, ми скоріше схильні бачити в них уявлюване, а не те, що існує в дійсності. Нехай так, але особисто я намагався б уникати цих двох жінок.
І священику своєму великому панегірику, і автор некролога, надрукованого в «Таймс», усіляко звеличували заслуги Хейзена перед суспільством, перераховували його численні діяння в благо міста Нью-Йорка. Уявляю, як гірко сміявся б Хейзен, будь він живий, якщо б почув і прочитав слова, вимовлені на згадку про нього.
Смерть Хейзена й особливо спосіб, що обрав він, щоб розпрощатися з життям, привели Леслі в стан якоїсь прострації. Протягом багатьох днів після цього вона часто й зненацька вибухала риданнями, немов всі емоції, які вона намагалася тримати під контролем заради мене й дітей, стали непосильним вантажем і прорвалися назовні, як вода прориває греблю. Утішити, заспокоїти її було просто неможливо. Депресія, що опанувала нею торік, перед нашою поїздкою на День віддяки в Хемптон, була просто тінню, жалюгідною подобою того, що з нею відбувалося зараз. Вона закинула заняття в школі, попросила мене подзвонити й скасувати всі її уроки в Нью-Йорку, не доторкалася ні до клавіш, ні до кисті. І якщо не плакала, то просиджувала дні безперервно в заново перебудованій кухні в «Мелсон-Резиденс». В тім, що трапилося, звинувачувала насамперед мене й себе. їй чомусь здавалося, що якщо б ми з нею були щирими друзями Хейзена, а не просто, по її вираженню, значилися ними, то обов'язково б відчули, що з ним відбувається, і змогли б вдержати його від трагічного кроку. І я ніяк не міг знайти потрібних слів, щоб переконати її.
Нарешті Лінда заявила мені, що так далі тривати не може, що продовжувати вболівати просто небезпечно для здоров'я Леслі й що, можливо, Париж і робота зможуть її вилікувати. Я погодився з нею. І от ми з Ліндою прийнялися переконувати Леслі негайно відправитися в Париж. Вона сиділа й слухала з кам'яним лицем, а потім сказала: «Усе краще, ніж це».
Отож через десять днів після того, як тіло Хейзена, наполовину заметене снігом, знайшли на піщаній дорозі, що вела в бік океану., я посадив Леслі на літак до Парижа. Ми не розмовляли про те, скільки вона пробуде там і коли повернеться.
Перед відльотом Леслі спалила всі свої давні картини.
Коли я залишився одинаком, Бебкок, цей святий чоловік, тактовно запропонував мені принаймні на час скласти з себе – задля мого ж таки добра – відповідальність за корпус із дев'ятьма хлопцями. Отож я звідти виселився. Потреба залишатися на ніч у школі відпала, і я найняв у містечку невелику вмебльовану квартиру над крамничкою, де торгують тютюном і газетами. Запах, що підіймається знизу, мені приємний Картина Ренуара над старою рипучою шкіряною канапою, де я сплю, виглядає недоречно сласною. До школи я їжджу на велосипеді, це зміцнило моє здоров'я. Я сам варю собі їсти. А іноді вечеряю в Шіллерів. У таких випадках містер Шіллер дозволяє дружині куховарити. Місіс Шіллер смажить картопляники – ця страва в неї виходить найкраще.
Літні канікули я провів у Леслі в Парижі. На авіаквиток пішла незначна частка з тих десяти тисяч доларів. Літо для мене було не з найкращих. Леслі розширила коло знайомих, переважно, художників, і зі своїм музичним слухом досить скоро опанувала французьку, якою велися, по суті, всі розмови, – майже виключно про її живопис та живопис інших. Мої школярські знання французької допомагали мені мало, і коли мене намагалися – насамперед, звичайно ж, Леслі – втягти в розмову й почути мою думку, я не міг не почувати себе чимось на зразок сором'язливого непроханого гостя.