Добрий Гаркавка! Він одразу розуміє хлоп’ячі серця. Він змахує сигнальним прапорцем круто вбік (і воднораз над головою: «Музика! Тихо й поволі!») і веде нас на дальній пологий берег острова, де росте на піску червона лоза, а між лозою дрібна осичина і дві берізки. Там під берізками, як забутий древній кінь Давида Сасунського, стоїть наш сірий, наш печальний двокрилий кукурузник Ан-2. Він уткнувся головою в траву і ніби пасеться, а може, слухає тихі підземні зітхання. Скільки було гарячих розмов, суперечок і навіть бійок серед хлопців, та все через нього, через нашого сірого невдаху. Казали одні, ніби старенького «Ана» застала буря на острові, на нашому аеродромі, і його залишили там ночувати. І от ударила блискавка та просто в кабіну, попалила йому всю електропроводку і все його нутро.
— Як? — підскакував, чувши такі слова, Майко і налітав на суперників. — Темнота ви! Літак — діелектрик, він на гумовій ізоляції, на колесах, його не вб’є, не може вдарити блискавка!
Майко сердився і розгортав перед хлопцями свою версію, де все було набагато простіше і набагато зловісніше.
Отож, якщо вірити Майкові, історія була насправді така. Ан-2 сів, як і годиться, на трав’яній втоптаній доріжці, та коли почав вирулювати на стоянку, тут і напоровся колесом на осколок. Гаркавка ще й показував людям той осколок — здоровенний, чортяка, і зазубрений, як терпуг. «Від німецької бомби, з війни. Їх тут повно, осколків, на острові, в піску», — тоном знавця кидався пояснювати Майко, ніби хлопці самі не знали того.
Ну от, літака не випустили назад, він заночував на острові, а вночі, коли бушувала ота страшна буря (вона звалила три сосни з лелеками, а в діда Якима знесла сарайчик з поросям у Десну), в ту ніч підкралися до Ана якісь заброди, якісь чужі бандюги. Поки лютувала буря, вони виламали двері (і, видно, шворіньком, бо й завіси вирвали) і залізли в кабіну. Ну, а в кабіні погосподарювали від душі — варвари б такого не натворили! Порізали сидіння, виколупали висотомір, забрали шлемофон, нагадили, накурили і — втекли. Їх навіть вівчаркою шукали, та де там, хіба знайдеш. Злива й буря всю ніч не вщухали, коли б і були якісь сліди — водою їх змило б і швидко занесло піском.
Правда, той же дід Яким, сторожуючи на баржі, ніби таки бачив двох людей, трохи підозрілих, як йому здалося, — на Десні, при спалаху блискавки. В мокрих плащах, пригнувшись, вони проковзнули моторкою до протоки і сховалися під берегом, за дубовою кручею.
Майкова розповідь більше скидалася на правду. І міліція ходила тоді по селищу, і якісь дядьки з Києва вивчали й вимірювали щось коло літака, і слідчий розпитував людей про двох невідомих молодиків.
У ті дні Гаркавка як не кріпився душею, а трохи таки згорбився, і картуз насував низько, і навіть легенька сивина пробилася в його чубі: не літак, а ніби душу йому порізали й споганили, так він себе почував.
Та годі сумного.
Ми виходимо на край льотного поля, до двох молодих берізок. І от! Ан-2 почув нашу музику, задер голову з трави і навіть, як здалося хлопцям, повернувся до них і махнув хвостом: зрадів, побачивши босу команду. Ми врочисто підняли труби в небо, каже Санько. Здоров був, двогорбий старче! Як ти тут, не застудився в дощі, в холодні весняні тумани? Ану, хлопці (або, як називає нас Гаркавка, брати-арештанти), давайте утнемо тропака, та в швидкому темпі, щоб і літак труснув плечима і зігрів свою кров.
Оркестр наш став півколом і мовчить. Та ні, не мовчить, то збоку вам здається, що ми вклякли на місці, і лише самими губами й жестами показуємо, ніби виводимо складні пасажі на невидимих валторнах і флейтах. Ми справді граємо всіма струнами і підструнками душі, чуєте — розлягається над островом увертюра до «Запорожця за Дунаєм», ми її на біс повторюємо для нашого Ана.
Гаркавка стоїть спиною до нас. Він серйозний, як ніколи, різко й коротко змахує прапорцем над головою — диригує нами, нашою нечутною німою музикою. За всю дорогу він жодного разу не повернувся до нас і, здається, зовсім не помічає, що цілою ватагою ми товпимося за ним. Не для того він одягнув синього форменого кашкета, щоб дозволити собі несерйозну міну на лиці або щоб запанібрата поздоровкатися за руку з кимось із нашого гурту: все це буде потім, дома або десь у курені на озері, тільки не зараз. А зараз Гаркавка — на державній службі. Для кого оркестр і розкоші літа, а в нього клопоти. Перший пробний рейс сьогодні, і треба підготувати все аеродромне господарство.