Але що ж тепер далі?
Він спитав у Катерини:
— А що далі? Як тепер бути? 3 Петром як бути? Я почуваю себе по-дурному. Тобто я щасливий, я
просто щасливий. Ти така чудова, я люблю тебе! Я просто люблю тебе! Але ж Петро? Як мені дивитись йому в очі? А потім — я тепер не можу уявити тебе з ним, як я подумаю, що ти з ним трахаєшся, я здурію від ревнощів, що робити?
Катерина, теж гола, лежала перед Михайликом і перебирала волоссячко над його стрижнем, гей би масувала чи робила там зачіску.
— He хвилюйся за це! Тут все гаразд! Я люблю Петра. Він мій чоловік і чудова людина! I я не хочу його лишати в біді, але війна…
I вона розповіла Михайликові всю свою історію з Петром після повернення, і сказала, що він знає, що в неї з Михайликом можуть бути статеві зносини.
— А що йому робити? Я так жити не зможу, я не черниця. А узяли от ми тебе на квартиру, і з тобою мені чудово, і все добре. I він звикне з часом, що так є, і так має бути, і все влаштується, як діти в школу.
Якось воно важко вкладалося все в голові у Михайлика, але таки хоч химерно, але вкладалося, бо це було приємно, це було чудово, це було найкраще, чого лиш можна було собі забажати в його віці і становищі.
I тому це все якось виправдовувалось і пояснювалось. Бо так завжди, коли добре. Природа людська знайде сотню виправдань будь-якій ситуації, навіть самообманних, аби позірно все сходилось. Лиш десь там, у глибині, можуть виникати якісь підозри, що все так просто, і все так не буде, що колись однаково це має якось розв’язатись і розплутатись. Бо попри кожен самообман однаково людина інтуїтивно знає, де правда і де ні.
Але людина здебільшого тікає від думок про майбутнє, коли їй добре сьогодні. Прийде час — будемо розплачуватись, а зараз — жити! Просто жити і радіти житло, і кожному дневі, який приносить втіху!
Петро появився лиш пізно уночі, коли і Катерина і Михайлик вже спали.
Вранці сніданок був короткий і мовчазний. Бо всі з різних причин не були виспані і поспішали на працю.
Минуло кілька спокійних, але не дуже контактних днів. Катерина щодня трахалась з Михайликом, і була щаслива. Але в хаті відчувалась деяка напряжонка. В повітрі ніби висіли невиразні знаки питання.
I от якось Катерина перед тим, як усім вийти з хати на роботу, проголосила:
— Сьогодні, хлопці, не баріться, а приходьте додому раніше, я готуватиму поважну вечерю, завтра неділя, будемо гуляти.
Такої вечері вже давно Петро не пам’ятав, хіба що тоді, коли щойно повернувся з фронту.
Катерина притягнула від батьків із села картоплі і сала. Михайликова мама також було привезла різних харчів для малого. Та ще й літру самогонки.
Одне слово, було що їсти і що пити.
Спершу розмова ніби не дуже клеїлась, але по півлітрі все стало на свої місця.
Катерина намагалася звести місток між двома чоловіками і врешті його звела, наголошуючи, що вона з ними щаслива. Таки й вона підняла чарку і запропонувала обом з нею випити за те, що вона є і буде, буде з ними, що їх доля звела, і так є, і так має бути. Бо на все Божа воля! I що вона любить їх обох, нехай по-різному, але вони доповнюють один одного, і вона з ними щаслива і хоче, щоби вони обоє були щасливі з нею.
Тост був просто капєц. I Петро трохи повеселішав, і почав дивитись на Михайлика яснішими очима, і наливав йому, як собі, врешті набухав пацана так, що той вибачився і, хилитаючись, подався спати, а Петро ще сидів з Катериною і вів дурні п’яні розмови, з яких витікало лиш одне — страхайтесь якось так, щоби люди нічого не довідались, і не при мені, бо воно ж мені якось не в дугу, ну і я ще до цього не звик. Та й взагалі, що тут говорити, сама розумієш!
— Та він ще малий, ти не повинен до нього ревнувати. Він ще не людина, а просто чоловічий стрижень, і тільки. У нього, як у кожного пацана, стоїть з природи добре, а з часом воно й у нього притупиться. Зараз він для мене просто молодий член, а люблю я тебе.
Ну, от бачиш, як ми з тобою сидимо? Я от з ним потрахалась, заспокоїлась, а посидіти мені саме з тобою хочеться, і поговорити, і просто дивитись на тебе. Я ж тебе люблю! Мені з тобою і приємно, і дружньо, і лепсо. А про що я з пацаном можу говорити?
Він потрахався і пішов собі геть! А ти — людина!
Катерина брехала Петрові у вічі і знала, що він вірить їй, бо це єдине, що йому залишається, бо так йому легше.
В її словах була половина правди. Вона справді по-своєму ще любила Петра, він був її чоловіком, він був її. Але за кілька днів трахання з Михайликом вона вже шаліла від пристрасті, вона хотіла ще і ще отого малого стрижня, який за розмірами був зовсім вже нічого, просто чоловічий член, але от з Михайлика просто перло стільки почуттів і шалу, що вони давали Катерині несподіваний додатковий кайф, і вона геть шизіла від такого трахання, і хотіла Михайлика ще і ще. Оце якраз те слово — вона його хотіла. В себе, біля себе, при собі. Вона хотіла його ніби всотати у себе, і щоби він сидів десь там, десь у неї, у вульві, і їй увесь час було з ним кайфово.