— Дракон?
— Гірше.
— Тигр.
— Людина!
— Мисливець?
— Так вона й подумала. Бо він був зодягнений по-мисливському. Проте дуже милий і добрий, І зовсім не старий: мав стільки ж років, як вона, — сімнадцять. Але ти ж пам’ятаєш, що принцеса вірила звірам. Тому, хоча й бачила, який він добрий, дуже злякалася. Думала, що він уб’є її. Навіть коли той відігнав хортів. Навіть коли нарвав і приніс їй квітів, став на коліна і сказав їй, що вона найвродливіша дівчина в цілому світі.
— Принцеса думала, що він прикидається?
— Вона просто не знала, що думати. Хотіла вірити йому, але згадувала розповіді своїх лісових друзів. Тож лежала нерухомо й мовчала.
Тут Емма перевернулася, вигнулась, сповзла по тітчиних колінах і заглянула їй в обличчя,
— І що було потім?
— Він поцілував її. Й раптом принцеса перестала боятися. Сіла, взяла його за руки й розповіла все-все. Що не знає, хто вона така, і забула своє ім’я. Бо так довго прожила в лісі зі звірами. А юнак розповів їй, хто він такий. Це був принц.
— Я так і знала.
— Ти ж у мене розумненька.
— Це вже буде кінець?
— А як тобі хочеться?
Емма рішуче покрутила головою. Вона стежила за тітчиними губами так, ніби з них зараз замість звуків з’являться принц із принцесою. Кетрін зітхнула. Дорозповідалася. Не слід вірити в казки, їх можна лише слухати.
— Принц сказав, що кохає її й хоче пошлюбити. Але це було не так просто. Раз він був принц, то й побрати міг лише принцесу.
— Так вона ж і була принцеса.
— Була, та забула про це. Не мала ні гарного вбрання, ані корони. Нічого. — Кетрін посміхнулася. — Вона взагалі була без одежі.
— Зовсім?!
Кетрін кивнула.
Емма застигла приголомшена.
— Навіть без?.. — Кетрін знову кивнула головою. Емма закусила губу. — Це соромно.
— Принцеса була дуже вродлива. Волосся мала прегарне, довге й темно-каштанове. Шкіру гладеньку й засмаглу. Скидалася на мале звірятко.
— Вона не мерзла?
— Це було влітку.
Емма кивнула, ще й досі трохи збентежена, але заінтриґована несподіваним розвитком подій.
— Отож, кінець кінцем принц мусив збиратись у дорогу. Він дуже сумував, що йому невільно побрати цю красуню без одежі. Та теж слізьми заливалася, бо не могла з ним одружитися. Так вона плакала і плакала. Раптом пролунало: пугу-пугу-пугу! Он звідтіль, з дерева.
Емма задерла голову, потім знов втупила очі в Кетрін.
— Хто то був?
— Ти сама знаєш.
— Я забула.
— Пугач. Старий сірий пугач.
— Ага, так, так.
— Пугачі бувають надзвичайно мудрі. А цей був найстаріший, наймудріший з усіх. Насправді ж це був чаклун.
— І що він сказав?
— Пугу-пугу, пугу-пугу, не-е пла-ач, мала-а.
Емма посміхнулася:
— Повтори. Як ти сказала?
Кетрін повторила.
— Потім він злетів униз до неї і розповів, що може зробити своїми чарами. Щоб бути принцесою, треба жити в палаці? Гаразд. Він може дати їй гарне вбрання. Або палац. Але не може дати за одним разом і те, й те.
— Чому?
— Бо чаклунство — дуже складна річ. За раз можна зробиш тільки одне чародійство. — Емма кивнула. — А вона лише й думала, як їй знову побачити принца. Й попрохала пугача дати їй гарне вбрання. І як оком змигнути на ній опинились прегарна біла сукня й діадема з перлин та діамантів. А ще цілі скрині іншого вбрання, та капелюшків, та черевичків, та клейнотів. І служники та служниці. Як у справжньої принцеси. Вона так зраділа, що зовсім забула про палац. Вона скочила на коня й погнала до замку, де мешкав принц. І спочатку все йшло чудово. Принц повів її до короля та королеви, які подумали, що вона дуже вродлива і, либонь, не менш багата. Адже в неї було прегарне вбрання і таке інше. Вони зразу погодились, щоб принц одружився з нею. Тільки спочатку хотіли погостювати в її палаці. Принцеса розгубилась, але, звичайно, мусила вдавати, ніби має палац. Запросила їх на другий день і докладно розповіла, куди їхати. Але коли король та королева дісталися туди, це був жах…
— Там не було жодного палацу?
— А всього-на-всього голе чорне поле. А вона стояла посередині в своєму чудовому вбранні.
— Вони подумали, що дівчина здуріла.
— Батько принца страшенно розлютився. Вирішив, що це дурний жарт. Надто, коли вона зробила реверанс і сказала: «Ласкаво прошу до мого палацу, Ваша Величносте». Принцеса дуже злякалась, але пугач сказав їй чарівне слово, яким можна було обернути її вбрання на палац.