— Я завтра збираюсь купити машину.
Чак із присвистом видихнув.
— Машину? Яку машину?
Пок знизав плечима.
— Якусь дешевеньку... Потриману. Мені просто потрібна машина.
— Заради всього святого! — Чак довго не зводив очей з індіанця. — Слухай! Чому б нам трьом не об’єднати наші сили? Думаю, ми могли би поїхати з тобою аж до Парадайз-Сіті... що скажеш?
Почувши це, Меґ здивувалась нахабству Чака. Але він, звісно, вчинив правильно. Як не попросиш, то й не отримаєш.
— Чому ми повинні об’єднуватися? — запитав Пок після паузи.
— А що тобі втрачати? Самотою подорожувати нудно. Ми складемо тобі компанію.
Пок підвівся і відніс свій рюкзак у дальній кінець кімнати, подалі від інших двох, і сів.
— Ти оглух? — повторив Чак. — Що тобі втрачати?
— Я подумаю про це. Але зараз хочу спати. Загасіть свічки... вони грошей коштують, — сказавши це, Пок розтягнувся на підлозі.
Чак і Меґ обмінялись поглядами, коли індіанець, умостивши голову на рюкзаку, розвернувся до них спиною.
Меґ нахилилась і загасила свічки. Їх оповила темрява. За кілька хвилин очі призвичаїлись до блідого місячного сяйва. Пок, здавалось, уже заснув. Дихання його було повільним і розміреним.
Чак і Меґ влаштувались зручніше.
Голод Меґ вгамувався, тіло втомилось, і вона поринула у сон, але Чак заснути не міг. Він лежав, не рухаючись, та мозок його кипів.
«Чи міг цей індіанець блефувати? — запитував він сам себе. — Невже він справді збирався купити машину? Якщо все, що він говорив, правда, то гроші мали бути або при ньому, або в рюкзаку».
Піт заливав Чакові чоло. — «У нього має бути щонайменше дві сотні доларів! Клятий червоношкірий з двома сотнями!»
Його товсті, короткі пальці обхопили руків’я ножа. Це буде легко. Треба лише переповзти кімнату. Один удар ножа — і все закінчиться.
Чакові було не звикати до вбивств. По-справжньому важить тільки перше вбивство, а на ньому вже було два. То що йому додати ще одне?
Потім Чак згадав про Меґ і насупився. Не слід було тягнути її з собою. Він був певен, дівчина не витримає, якщо він уб’є індіанця. Його пальці міцніше стиснули руків’я ножа. Дві сотні доларів! Що ж, коли вона неладна примиритись із цим, то вирушить услід за індіанцем. Коли тіла знайдуть — якщо їх узагалі коли-небудь знайдуть — Чак вже буде за багато кілометрів звідси.
Тильною стороною долоні Чак обтер піт з обличчя.
Так, він це зробить! Але не зараз. Зараз у індіанця ще чутливий сон. Пізніше, коли той міцніше засне. Це буде слушний час.
— Чаку?
Від голосу індіанця всередині Чака все захололо.
— Сплю я сторожко і завжди тримаю при собі револьвер, — після паузи Пок додав: — Ми поговоримо завтра.
Револьвер!
Пальці Чака відпустили руків’я ножа. Цей виродок наче прочитав його думки.
— Ой, замовкни, — пробурчав він. — Я намагаюся заснути.
— Поговоримо завтра.
Урешті-решт Чак заснув.
На сніданок Пок дістав ще шинки, кілька шматків черствого хліба та пляшку «коли».
Вони снідали у цілковитій тиші, але Меґ знову помітила, що Пок увесь час так дивиться на Чака блискучими чорними очима, ніби намагається прийняти якесь рішення стосовно нього.
Коли зі сніданком було покінчено, Чак раптово запитав:
— Як купиш машину, підкинеш нас?
Пок підійшов до рюкзака, витягнув бездротову електричну бритву й кишенькове дзеркальце. Сперши дзеркальце на віконну раму, він почав голитися.
Чак стиснув кулаки, кров прилинула до його обличчя.
— Ти чув, що я спитав? — проревів він.
Пок лиш покосився на нього й продовжив голитись. Закінчивши, він сказав:
— Я досі думаю. — Індіанець почистив і склав бритву, за цим дістав рушник і шматок мила. — Тут через дорогу канал. Ти зі мною?
Серце у Чака завмерло. Ось це і був його шанс! Далеко від Меґ. Він міг вбити індіанця, а потім повернутись і сказати, що той потонув. Вона, можливо, й не повірить, але принаймні не стане свідком убивства.
— Звісно.
Чак вийшов за Поком із кімнати. Вже на останніх сходинках він похопився:
— От дідько! Я забув рушника.
Пок обернув до нього своє незворушне смагляве обличчя.
— Скажи їй, щоб не хвилювалась. Гроші зі мною, — і з цими словами він вийшов з будинку на сонячне світло.
Чак повернувся до кімнати, обличчя його пашіло від гніву. Він знайшов у рюкзаку брудний рушник, аж Меґ вирішила запитати:
— Думаєш, він дозволить нам поїхати з ним?
— Звідки, в біса, мені знати? — гаркнув Чак і вийшов із кімнати.
Він наздогнав Пока, який вже пробирався крізь поросль молодих дерев до каналу.
Чак подумав: «Я порішу його, коли ми роздягнемось. Не хочу лишити на одязі плями крові: спочатку — коліном в пах, а потім — доб’ю ножем».
Вони підійшли до каналу. Вода мінилась у сонячному світлі. Вдалині Чак міг розгледіти Двадцять сьоме шосе, яке вело до Маямі. У таку ранню годину ним ніхто не проїжджав.
Він зняв засмальцьовану сорочку і розігрів м’язи. Пок відійшов подалі від нього. Знявши одяг, він подавсь до води.
Глянувши на хлопця, Чак помітив пластиковий пояс-гаманець на тонкому стані індіанця. Гаманець був об’ємистий і очі Чака звузились, та від одного погляду на тіло Пока він раптом відчув дивний страх. Він ще ніколи не бачив такої статури. Кожен рух підкреслював міцні м’язи. Здавалось, усе його тіло було створене з гнучкої сталі. Чак зненацька втратив упевненість у власній силі. Можливо, цей індіанець не така вже й легка здобич. Рука Чака пірнула в кишеню й обхопила руків’я ножа.
Він спостерігав, як Пок занурився у воду каналу і поплив на дальній берег, розмашисто орудуючи могутніми руками. Чак розвернувся спиною до води, дістав зі своєї кишені ніж і широку еластичну ґумку, яку непомітно намотав собі на зап’ястя. Ніж він теж закріпив на зап’ясті, просунувши його під Гумкою. Потім зняв штани, скинув черевики і зайшов у воду. Плавець із нього був нікудишній, тож у воді він почувався невпевнено. Чак бачив, як Пок перевернувся на спину і тепер просто лежав, погойдуючись на воді. Чак поштовхами пробирався крізь воду до індіанця. Один сильний удар ножем — і справу зроблено, треба лише встигнути зняти пояс до того, як тіло піде на дно.
Чак уже був за кілька метрів від Пока. Плисти він міг тільки навстоячки.
— Хороша водичка, еге ж? — запитав він хрипким голосом.
Пок кивнув.
Чак зробив останній розмах руками, що мав наблизити його до індіанця. Відстані між ними вже не було, аж раптом Пок зник із виду. Там, де щойно був індіанець, лишились тільки кола на воді.
Проклинаючи себе, Чак завмер в очікуванні, уважно вдивляючись у гладінь каналу. Раптом чиїсь пальці, наче сталеві лещата схопили його за щиколотку і потягнули на дно, рот і ніздрі швидко наповнилися водою. Чак відчайдушно брикався, молотив навсібіч ногами, доки не відчув, що хватка ослабла і пальці відпустили його. Він виринув на поверхню, відпльовуючись, важко хапаючи повітря. Витерши воду з очей, він побачив Пока, який плив геть. Ніж, який був примотаний до зап’ястя, зник!
Чак поплив за індіанцем до берега. Весь стримуваний ним гнів прорвав греблю і затопив усі думки про обережність. Але ж Пок сам підштовхнув його до цього. Індіанець уже був на березі, коли Чак тільки вибрався з води.
Із гнівним ревом Чак кинувся на індіанця, наче роздратований бик: голова низько опущена, товсті пальці нервово стискаються. Пок ухилився, коли хлопець наосліп кинувся на нього, збив Чака з ніг підніжкою. Тіло Чака гупнулось на землю.
Пок опинився згори. Його коліна вдавили грудну клітину, і Чак побачив у руках індіанця свій власний ніж. Гостре, як бритва, блискуче лезо торкнулось його шиї.
Чак зіщулився. Він зазирнув у безжальні чорні очі та з жахом подумав, що життя закінчилось.
Пок уважно розглядав його, вістря ножа врізалось Чакові у шкіру.
— Ти хотів убити мене? — спокійно запитав він. — Не бреши! Кажи!
— Я хотів грошей? — видихнув Чак.
— Так сильно, що готовий був убити?