Вони не зводили одне з одного очей, потім Пок підвівся і відійшов назад. Чак із зусиллям звівся на ноги. Він тремтів, піт стікав йому з обличчя.
— Хочеш грошей? — запитав Пок. — Що ж, будь ласкавий, забирай, якщо зможеш, — він поплескав по пластиковому поясу. — Двісті двадцять доларів. — Індіанець згадав про ніж і, тримаючи його за лезо, простягнув Чакові. — Бери.
Спантеличений Чак схопив ножа. Пок не зводив із нього очей.
— Забирай мої гроші, якщо зможеш.
Чак витріщився на індіанця. Його лякали вогники в очах Пока і його зміїний спокій. Нерви у Чака не витримали. Ніж вислизнув йому з пальців і впав на землю.
— А ти не такий уже й дурний, — відповів на це Пок. — Піди вмийся. Ти смердиш.
Чак боязко взяв із рук Пока шмат мила і зайшов у воду. Доки він мився і обтирався, індіанець одягнувся і сидів на березі, покурюючи сигарету. Він почекав, поки Чак натягне заношений одяг, а потім кивком голови підізвав його.
Наче загіпнотизований удавом кролик, Чак підійшов і сів поруч.
— Я шукав такого, як ти, — мовив до нього Пок. — Людину без докорів сумління. Ти готовий був убити мене за двісті двадцять доларів, скількох же людей ти зміг би вбити за дві тисячі?
Чак облизав губи. Цей індіанець був несповна розуму. Він пригадав момент, коли ніж ледь не перерізав йому горлянку, і здригнувся.
— Ти живеш, як занедбана худоба, — продовжив Пок, — брудний, голодний, смердючий. Поглянь на мене! Якщо я чогось хочу, я це отримую. Я голюсь, бо украв бритву. Я украв курку й шинку з магазину самообслуговування. Я украв ці гроші, — він поплескав свій пояс, — двісті двадцять доларів! Знаєш, як я украв ці гроші? Це було легко. Один чоловік погодився мене підвезти, і я залякав його. У мене є револьвер. Коли люди налякані, вони готові віддати все. Достатньо було показати йому револьвер — і він віддав мені гроші. Все дуже просто. Страх — це ключ, що відмикає гаманці та сейфи багатіїв, — він повернувсь і пильно подивився на Чака. — І я знаю формулу страху.
Чак нічого не розумів. Він був певен тільки в одному — бажанні якнайшвидше забратись геть від цього індіанця. Чак був упевнений, що той хлопець божевільний.
Пок дістав із кишені пачку сигарет і запропонував Чакові. Повагавшись, Чак таки узяв одну і закурив.
— Розкажи про себе, — сказав Пок. — Тільки не бреши. Думаю, ти можеш стати мені корисним. Розкажи про себе.
— Корисним тобі? Що ти маєш на увазі?
Чак мав моторошне відчуття, що індіанець не бреше. Дві тисячі доларів!
— Яка тобі з мене користь?
— Розкажи про себе.
Переконаний, що втрачати йому вже нічого, Чак заговорив.
Він зізнався, що був напівграмотним — умів читати, але писав поганенько. Його мати була повією. Він ніколи не знав свого батька. У віці восьми років був на чолі банди дітлашні, яка крала з магазинів. Потім Чак став сутенером для власної матері. Його постійно переслідували копи, а у вісімнадцять він убив одного з них. Того копа ненавидів увесь квартал, і врешті-решт Чак забив його металевим прутом. У двадцять він розібрався з хлопакою, який надумав собі, що зможе захопити владу в банді Чака. Вони влаштували бійку на ножах, і Чак переміг. Тіло суперника викинули в бетонозмішувач, його плоть і кістки зникли десь у фундаментах нових нетрів багатоквартирних будинків. Його мати жахливо закінчила. Чак знайшов її з перерізаним горлом. Від неї йому лишилась сотня доларів, тож він вшився з району і вирушив у дорогу. Останній рік він так і живе у дорозі, зупиняючись на якийсь час то там, то тут. Життя важке, але йому на це плювати.
Чак пожбурив недопалок у канал.
— Такі справи. То що ти там казав про дві тисячі доларів?
— На тобі вже два вбивства, — говорив Пок, не зводячи з нього очей. — Якщо приєднаєшся до мене, їх стане більше. Це тебе дуже непокоїтиме?
— Не дуже хочеться ризикувати своєю головою, — відповів Чак після довгої мовчанки. — Розкажи мені про гроші.
— Ти отримаєш свою частку.
Чак глибоко вдихнув.
— Що треба робити?
— Те, що я планував місяцями. Моя ідея спрацює, але я не зможу втілити її самотужки. Розкажи мені про ту дівчину з тобою. Її теж можна використати.
— Меґ? — Чак здригнувся. — Вона втекла з дому. Класна дівка, але більше я нічого про неї не знаю.
— Її теж можна використати.
Чак примружив свої маленькі очі, задумавшись. Потім неохоче похитав головою.
— Вона не погодиться на вбивства.
— Мені потрібна дівчина. Це частина плану. Ти зможеш умовити її?
— Звідки, в біса, мені знати? Я сам не знаю, про що ти говориш! Що це за справа така?
Пок прискіпливо дивився на Чака. Дивний блиск чорних очей індіанця усе ще непокоїв його.
— А ти певен, що хочеш це знати?
— Ти про що? Звичайно ж, я хочу знати!
— Ти щойно сказав, що не хочеш ризикувати своєю головою.
— За дві тисячі доларів я готовий ризикнути. То що це за справа?
Пок продовжував удивлятися в Чака.
— Якщо я розповім тобі, а ти передумаєш, то живим я тебе не залишу. Цю справу я планував досить довго. І щойно я розповім тобі про неї, вона перестане бути моїм секретом, правда ж? Ти або зі мною, або мертвий.
Чак помітив тупе дуло револьвера у руці індіанця. Пок дістав його нізвідки, наче той фокусник. Чак відстрибнув назад. Вогнепальна зброя лякала його.
— Добряче подумай, — Пок опустив погляд на револьвер. — Якщо хочеш піти, вставай і йди зараз же, я знайду когось іншого. Якщо приєднаєшся до мене, шансу передумати більше не буде.
— Що я за це отримаю? — запитав Чак, щоби виграти трохи часу.
— Я ж казав — дві тисячі доларів.
— А ці вбивства... наскільки це безпечно?
— Їх буде всього три. Тобі нічого не загрожуватиме. Я все спланував. Жодних ризиків, більшість брудної роботи буде на мені.
Дві тисячі доларів! Чак замріявся, що міг би зробити з усіма тими грішми.
— Я у справі... давай, розказуй далі, — відповів Чак.
Пок знову сховав револьвер до кишені.
— А дівчина?
— Це мій клопіт. Я її вмовлю.
— Страх — це ключ, що відчиняє гаманці та сейфи, — повторив Пок. — Я відкрив формулу страху.
Дивлячись на смагляве обличчя, блискучі чорні очі та неприродний спокій індіанця, Чак відчув непереборне бажання негайно перервати Пока. Але потім він згадав про гроші.
Цівка поту стікала йому з лоба, переніссям і крапала на підборіддя.
Він слухав пояснення індіанця, і поки слухав, зрозумів, що той робив ставку на легкі гроші.
— Нам потрібна гвинтівка з оптичним прицілом, — на завершення сказав Пок. — У Парадайз-Сіті є один зброяр. Це буде легко. Щойно отримаємо гвинтівку — ми у грі.
— Ти добре знаєш це місто? — запитав Чак.
Дивна гірка посмішка ковзнула вустами Пока.
— Так. Колись я там жив. Так, я знаю це місто.
Чакові стало цікаво. Він розповів індіанцеві усе про себе і почувався в праві на зворотну щирість від нього.
— Ти працював там?
Пок звівся на ноги.
— Я зараз іду купувати нову машину, — він пильно подивився на Чака. — То ти у справі?
Чак кивнув.
— У справі.
— Поговори з дівчиною. Якщо будеш не впевнений у ній, лишимо її тут. Знайдемо собі іншу.
— Гаразд.
Пок рушив до шосе, а Чак підняв рушника і невпевненою ходою побрів до покинутого будинку.
Після того як Меґ скупалась у каналі й заходилась сушити волосся рушником, Чак підійшов і присів біля неї на березі.
Ще пів години тому дівчина схвильовано чекала його повернення, і щойно він з’явився, запитала, чи візьме їх Пок із собою.
— Піди скупайся, — відповів Чак. — Поговоримо пізніше.
Тепер, коли він сидів поруч, Меґ повторила своє запитання.
— То ми їдемо з ним?
— Я — так, — відповів Чак, не дивлячись на неї.
Меґ впустила рушника. Вона відчула, як її затисли холодні лещата страху.
— Один ти? А як же я?
Чак набрав цілу жменю трави, висмикнув її і підкинув у повітря.