-- А що ж оце? -- поцiкавилась Наталка, торкнувши пакунок у газетi, якого Борис усе ще тримав пiд пахвою.
Той щасливо посмiхнувся, мовчки розгорнув газету, й ми побачили, що в нiй була скарбничка -- алебастровий кiт iз щiлиною в головi -для монет. Кiт отой був страшнючий: бiлий, iз синiми губами й рожевими очицями. А до всього -- пiд гладким пiдборiддям у нього стирчав якийсь коричнево-рудуватий бант.
-- От так опудало! -- не втримався я.
-- Твiй Корнелiй -- опудало! -- вигукнув Борис. -- А мiй -розумничок, лялечка! -- I, прикривши вiд насолоди очi, потрусив свою скарбничку. У порожньому котячому черевi щось забрязкало.
-- Ось, -- промовив задоволене Борька, -- три срiбнесеньких карбованчики! I все -- за один сон! Завтра ж веду вас усiх до кiно, а потiм морозива -- вiд пуза! -- I Борис, щасливий вiд того, що тепер не ми, а вiн може всiх нас пригощати, засмiявся. Нам зробилося трохи нiяково: це ж вiн для нас старався!
-- Де ж ти розжився цiєю "лялечкою"? -- посмiхнувся Iгор.
-- Капiтон Порфирович подарував, щоб я грошики в нього складав!
-- Ну, що ж! -- мовив сумно Iгор. -- Це твоя особиста справа. А тепер послухайте, що я розповiм...
I вiн розповiв нам те ж саме, що ми почули вiд Борьки. А ще вiн бачив помiж пробiрок знайоме прiзвище -- Вовки Кучми!
Спершу ми навiть не повiрили своїм вухам, але швидко оговтались i вирiшили негайно бiгти до Володьки та про все розпитати й у нього!
8
Володька жив за два квартали вiд нас у новому дев'ятиповерховому будинку, тож ми скоро вже стояли перед його дверима.
-- Чого треба? -- спитав вiн сердито, вiдчинивши дверi.
-- Зараз про все дiзнаєшся! -- вiдказав Iгор i, вiдштовхнувши його плечем, махнув нам рукою: -- Заходьте, тут поговоримо.
Ми пройшли до кухнi.
-- Вдома хтось є, крiм тебе? -- спитав Iгор.
-- Нiкого, -- тихо вiдповiв Кучма. -- I чого ви до мене причепилися?!
-- А того, -- сказала Наталка, -- щоб ти розповiв нам, куди запроторюєш свої сни?
Вiд несподiванки Володька здригнувся, його й без того змарнiле обличчя зблiдло ще дужче, а на очах виступили сльози.
-- Нiкуди й нiчого я не запроторюю, вiдчепiться вiд мене!
-- Не вдавай дурника, ми все знаємо! -- сказала Наталка.
-- Та що розказувати! -- вiдвернувся Кучма. -- Продав я колись весняний сон, -- мабуть, найкращий у життi, -- якомусь дiдугановi. Коли продавав, думав: нiчого, пусте! Посплю й без сну. Навiть краще спатися буде, коли снiв нема. А воно -- навпаки! Лягаєш -- i нiби у морок пiрнув: чорно-чорно. Ранiше сни тобi сняться -- веселi, цiкавi, а тепер -- нiчогiсiнько!.. Прокидаєшся вранцi сам не свiй, немов тобi хто по головi надавав. Та коли б тiльки це, а то бiльше не вмiю...
Кучма раптом перелякано глянув на нас i хутко зцiпив зуби.
-- Ти чого? -- стривожився Борька. -- Чого замовк? Кажи: що ж ти бiльше не вмiєш?!
-- Мм-ммм... -- тiльки й промимрив Володька, не розтуляючи рота.
-- Ти що, захворiв? -- штовхнув його Iгор. -- Може, тебе iнфаркт ухопив? Може, водички тобi? -- Вiн узяв зi столу чашку й попрямував до крана.
-- Не треба менi нiякої водички! -- закричав раптом Володька. -I взагалi -- iдiть собi, дайте людинi спокiй.
-- О, хворий одужав! -- засмiявся Iгор. -- Та ще й як голосно кричить! Ну, катай тодi далi.
-- Нiчого я бiльше вам не скажу! -- вiдрiзав Кучма.
-- Заспокойся, Вовочко, -- встряла Наталка. -- Не хвилюйся так. Не хочеться -- то й не кажи... А ви, хлопчики, совiсть майте! В людини горе, а ви причепилися.
-- А я?! -- образився Борис. -- А в мене, виходить, не горе? Так собi, дрiбничка? А я, мiж iншим, хочу знати, що мене чекає!
-- Ну годi вже, годi, -- сказала Наталка лагiдно i звернулася знов до Володьки: -- Вовцю, а навiщо ж ти йому й потiм сни продавав? Продав одного, побачив, що вийшло, то й кинув би.
-- А глянув би я на тебе, що б ти робила! Дiд же отой, коли купив перший сон, сказав, що тепер я -- в його руках. Як не продаватиму й далi, вiн таких жахiв напустить, ого-го! От i завтра, iз самого ранку, я мушу нести свiй сон, який мiг би й сам подивитися, Капiтону, щоб вiн, бачте, мiг удень, пiсля обiду, подрiмати! -- I Володька зi злiстю висмикнув iз кишенi пробiрку.
-- Давай сюди! -- простягнув я за нею руку. Та Володька вiдскочив вiд мене, мов ужалений, i закричав:
-- Не дам! Не займай! Боюся!
-- Чого ти боїшся? -- здивувалася Наталка.
-- А того, що не хочу нових жахiв!
-- I ти вiриш, що Капiтон таки й справдi може якiсь жахи напускати?-- посмiхнувся Iгор.
-- Ти б теж повiрив! Одного разу я не схотiв, так вiн менi такого вночi наробив -- я ледь не вмер. -- Обличчя у Володьки при згадцi про ту нiч поблiдло, губи його затремтiли.
Нiхто з нас навiть поспитати не наважився, що ж саме наробив. дiдуган.
-- Отже, -- перелякано глянув я на Володьку, -- ти страждаєш саме вiд цього?
-- Ой, -- тiльки зараз дiйшло до Бориса, i де й дiлася його недавня пиха, -- що ж робити?!
-- Може, батькам про все розповiсти? -- вголос подумала Наталка.
-- Тiльки не це! -- жахнувся Володька. -- Батькам не треба!
-- Чому? -- здивувалася Наталка.
-- Вони все одно не повiрять, -- так менi сказав дiд, -подумають, що я хворий, та лiкувати почнуть: мiкстури, уколи всякi!
-- Справдi, -- погодився я, -- краще батькам не казати: не повiрять. Самим треба думати...
-- От що, -- сказав Iгор, -- давайте ввечерi зберемося в альтанцi: може, таки щось придумаємо?
I ми пiшли по домiвках.
Удома я почав думати над тим, що сталося. Я уявив, як жахливо, коли тобi зовсiм-зовсiм нiчого не сниться! Самi подумайте: адже увi снi кожен iз нас може все на свiтi! Ми вiдкриваємо новi планети й зiрки, перемагаємо найстрашнiших пiратiв, уплав долаємо океани й моря, приборкуємо запросто цiлi зграї лютих левiв, робимо такi науковi вiдкриття, котрi старим поважним академiкам i не снилися! А як здорово лiтати увi снi!.. I от уявiть, що ви залишаєтеся без усього цього, -просто жах!
Тепер я зрозумiв, чому у Володьки таке набурмосене обличчя, -- i менi зробилося страшенно шкода його. Потiм я пригадав, що iнколи стрiчав дiтей з такими самими обличчями. Вони завжди тримались осторонь вiд своїх ровесникiв, котрi гасали з вереском i смiхом, i тихо сумували, дивлячись у землю. Та це ж, напевне, справа рук дiдугана! Ця думка просто вибухнула в моїй головi. Отже, коли ми придумаємо, як його перехитрити й перемогти, ми врятуємо не лише Володьку й Борьку, а й чимало iнших дiтей!