Аж до вечора йшли риссю, де тільки було можна. Темної ночі, коли вже не видно й кінських вух, вислали розвідників пошукати поблизу село Рождественське, що загубилося в непроглядній темряві. Спинились, не сходячи з коней, і довго ждали. Вадим Петрович, під’їхавши конем до коня Телєгіна, торкнувся коліном його коліна.
— Ну? — спитав він. — Може, все-таки поясниш?.. Розмовляти з тобою можна?
— Можна.
— Навіщо ти влаштував цей спектакль?
— Який спектакль, Вадиме?
— З незарядженим револьвером.
— Ти збожеволів!.. — Іван Ілліч перегнувся в сідлі до нього, але так нічого й не побачив, крім невиразної плями з чорними западинами очей. — Вадиме, значить, не ти вийняв патрони?
— Не я вийняв патрони з твого револьвера… Починаю думати, що ти хитріший, ніж здаєшся…
— Не розумію… Змалодушничав… при чому тут хитрість… я б на твоєму місці не згадував би вже…
— Не викручуйся, не викручуйся…
Говорили вони тихо. Рощин весь тремтів, як на парфорсному нашийнику:
— Весь ескадрон прекрасно бачив цір гидку сцену біля копиці… Знаєш, що вони кажуть? Що ти комедію ламав… Життя купував у ревтрибуналі…
— Чорт знає, що ти говориш!..
— Ні, ти вже вислухай! — Кінь під Рощиним теж починав гарячитися. — Ти повинен відповісти мені по чистій совісті… В такі дні випробовується людина… Витримав ти випробування? Розумієш ти, що на тобі пляма?.. Ти не маєш права бути з плямою…
Кінь його, крутячись, боляче хльоснув хвостом по обличчю Телєгіна. Тоді Іван Ілліч прохрипів голосом, упертим в горлову спазму:
— Від’їжджай!.. Я тебе зарубаю!..
І зараз же комісар Чесноков сказав з темряви:
— Хлопці, годі вам лаятись, — патрони я вийняв.
Ні Рощин, ні Телєгін нічого не відповіли на це. Не бачачи один одного, вони важко сопли, — один від жорстокої образи, другий — весь ще наїжений від ненависті. З темряви залунали короткі, як постріли, голоси:
«Стій! Стій!» — «Що за люди?» — «Не хапай…» — «Чиї ви?» — «Ми свої, а ви чиї, туди вашу розтуди?»
Це розвідка наскочила на розвідку, і верхівці, крутячись один коло одного і боячись у такій чортовій темряві витягти зброю і від злого запалу не бажаючи роз’їхатись, кричали й лаялись, вже почуваючи з міцних виразів, що і ті й другі — свої, червоні.
«То чого ж ти за повід хапаєш?..»
«Якої частини?..»
«Мать твою богородицю не спитали, — ми велика кавалерійська частина».
«Де ваша частина?»
«Завертай з нами…»
Обидві розвідки нарешті вгамувались, мирно під’їхали до ескадрону. Виявилось, що село Рождественське недалеко, за лісом і річкою. На запитання — яка військова частина знаходиться в селі, один з чужих розвідників відповів не дуже чемно:
— А от приїдете, взнаєте…
В хаті за столом сиділи Семен Михайлович Будьонний і два його начдиви і пили чай з великого самовара. Семен Михайлович, побачивши Телєгіна, Рощина і Чеснокова, що увійшли, сказав весело:
— Нашого війська прибуло. Здрастуйте. Сідайте, пийте з нами чай.
Вони підійшли до стола і привіталися з Будьонним, який лукаво поглядав на бродячого комбрига і його штаб (йому вже все було відомо), привіталися з начдивом Четвертої, який був невеликого зросту, але з такими страхів ливими вусами, що їх легко можна було закласти за вуха, з начдивом Шостої, що простягнув кожному велику руку, стискуючи її так, наче згинав підкову, — молоде і рум’яне обличчя його виявляло глибокий спокій.
Семен Михайлович спитав, чи добре вони розквартирували на ніч свою частину і чи нема якоїсь скарги або просьби? Рощин відповів, що розквартирувались, як могли, скарг ніяких нема.
— А коли нема, то й краще, — відповів Будьонний, прекрасно знаючи, що в селі, де став на короткий перепочинок його кінний корпус, навіть мусі ніде притулитися як слід. — То чого ж ви стоїте, беріть ослона, сідайте. А я вас добре запам’ятав, товаришу Телєгін, баню тоді влаштували донським козакам… Еге… — І він, дуже задоволений, мружачись, оглянув співбесідників за столом; начдив Шостої спокійно кивнув, підтверджуючи, що дійсно була тоді баня козакам, і начдив Четвертої гордо, сухо кивнув калмицьким обличчям. — Значить, цього разу Мамонтов вас поскуб трохи. А що з вами — комендантська команда чи бойова частина?
— Бойова частина, посилений ескадрон, — сказав Телєгін.
— Коні в якому стані?
— Коні в прекрасному стані, — швидко відповів Рощин, — ковані на передні ноги.