Потім сталося вбивство Кірова, перший показовий процес над Зінов’євим і Камєнєвим, почався терор. У квітні 1936 року арештували дружину Алекса. Вони розлучилися 1934 року, але зберегли дружні стосунки. Звинувачення проти неї полягали в тому, що у свої мистецькі твори вона крадькома включала свастику, а, окрім того, ховала під ліжком два пістолети, плануючи вбити Сталіна. Після цього арешт Алекса став питанням часу. Можливо, він ще мав якийсь шанс як австрійський підданий отримати дозвіл на виїзд, натомість поїхав у Москву й Ленінград, щоб отримати свідчення впливових людей і допомогти дружині. У 1937 році це було б безумством, у 1936 році це було просто необачністю. Після вісімнадцяти місяців ув’язнення і майже успішної спроби самогубства її дійсно звільнили завдяки надзвичайним зусиллям австрійського консула. Однак за шість місяців до її звільнення і висилки з Росії, у березні 1937 року, було заарештовано Алекса. З цього моменту й починається його книга.
Закінчується вона трьома роками пізніше, коли Алекса, разом із групою інших німецьких та австрійських комуністів, соціалістів та біженців від фашизму, було передано через ДПУ в гестапо. Цей акт безпрецедентної підступності був одним із наслідків і в той же час ганебним символом сталінсько-гітлерівського пакту. Розповідь про те, як він витримав подальші тяжкі випробування в гестапо, і про роль, яку пізніше відіграв у польському підпіллі, з’явиться, я сподіваюся, на сторінках його майбутньої книги.
Упродовж трьох років радянського ув’язнення Вайсберг пройшов різні фази тюремного режиму: одиночна камера, політичний ізолятор, карцер, переповнена камера і навіть камера-«люкс» у Бутирці, де в’язням подавали на сніданок яєчню з шинкою, аби відгодувати їх перед передачею до гестапо, щоб вони справили там пристойне враження про принади радянського пенітенціарного режиму.
Драматична кульмінація його власної історії викладена в розділах 7 і 8 — «Конвеєр» та «Зізнання». Після семи днів і семи ночей безперервного допиту трьома слідчими, які змінювали один одного, з кількахвилинними перервами лише двічі на день, Алекс зламався й підписав зізнання. Через двадцять чотири години він відмовився від цих зізнань.
Його знову поставили на «конвеєр» — технічний термін, що позначає безперервний допит із позбавленням сну, — і після чотирьох днів і ночей він удруге підписав зізнання. Потім знову відмовився від них і втретє потрапив на «конвеєр», однак цього разу лише на двадцять чотири години. Після цього його мучителі збагнули, що мають справу з людським проявом такого собі «Джека-в-коробочці» — іграшки-стрибунця, пружини якої можна натягнути, але не можна зламати. Вони визнали його безнадійним і відтоді залишили більшою чи меншою мірою в спокої.
Люди, сильніші від Вайсберга, — старі революціонери, партизанські командири, люди, які ризикували своїм життям десятки разів, — капітулювали перед тими самими випробуваннями. Той факт, що Вайсберг зміг протриматися, завдячує рідкісному збігу обставин. Частина з них була зовнішня. Австрійський паспорт гарантував йому принаймні мінімум особливого ставлення. Додатковим чинником на його захист було втручання таких провідних фізиків, як Ейнштейн і Жоліо-Кюрі. Нарешті, за радянсько-фашистською спільною угодою про екстрадицію він був вивезений із країни, яку, в іншому разі, ймовірно, ніколи не зміг би покинути.
Однак самі по собі ці зовнішні обставини не змогли б вберегти його. Здатність протриматися там, де інші ламалися, дало йому особливе поєднання саме таких рис характеру, які потрібні для виживання в подібній ситуації. Величезна фізична й психічна стійкість — риси «Джека-в-коробочці», що дозволили йому швидко відновлювати сили і ледь не нескінченно повертатися на висхідні позиції — як фізично, так і психічно. Надзвичайний здоровий глузд — про що свідчить історія з кресленнями з розділу «Провокатор». Певна товстошкірість і в доброму розумінні нечутливість, поєднані з майже цілковито екстравертним характером, — зверніть увагу на відсутність будь-яких медитативно-споглядальних моментів, будь-яких слідів релігійного чи містичного досвіду, які в інших випадках фактично неуникні під час перебування в одиночному ув’язненні. Невгамовний оптимізм і самозаспокоєння в ситуаціях, коли волосся на голові стає дибки; оте «зі мною не може цього трапитися» — позиція, яка є найнадійнішим джерелом мужності.
Також — невичерпне почуття гумору. Нарешті, безжальна манера відстоювати свою позицію в суперечці і здатність робити це годинами, днями й тижнями, про що я згадував раніше. Це доводило його інквізиторів до божевілля, точнісінько, як раніше іноді доводило його друзів. Його марафонські діалоги зі слідчими пересипані огидно смішними сценами, в яких роздратований офіцер ДПУ вигукує: «Олександре Семеновичу, навіщо ви нас мучите?» Є моменти, коли стає просто-таки шкода тих бідолашних тварюк, що потрапили в діалектичну пастку своєї ж жертви.