— Мені немає в чому зізнаватися.
— Не будьте легковажним. Адже йдеться про ваше життя.
— Громадянине слідчий, я не розумію, про що йдеться. Або ви сприймаєте мене за когось іншого, або це результат чиєїсь злої волі, хтось хоче мені нашкодити. Що ви маєте проти мене?
— Я вам уже сказав. Ви очолюєте антидержавну групу, і я вимагаю від вас подробиць конспіративної роботи.
— Громадянине слідчий, я ладен повідомити вам найнезначніші подробиці свого життя. Маю добру пам’ять. Мені абсолютно нема чого приховувати від вас. Я не ворог цієї держави, я патріот Радянського Союзу.
— Ви є ворогом, і скоро ми примусимо вас у цьому зізнатися.
— Скажіть мені нарешті, у чому ви мене звинувачуєте?
— Я вам уже казав.
— Ви висуваєте огульні, нічим не обґрунтовані звинувачення.
За яким правом ви звинувачуєте мене в конрреволюції? Якщо наведете мені конкретні факти, то я постараюсь спростувати ваші фальшиві звинувачення.
— Слухайте: ми знаємо подробиці кожного дня вашого життя чи не краще, ніж це знаєте ви. Здавайтесь, припиняйте боротьбу проти радянської влади, полишайте вашу контрреволюційну діяльність і зізнавайтесь у всьому, щоб ми могли розкрити всю вашу організацію. Зізнавайтесь.
— Я не зробив нічого такого, у чому мав би зізнаватися.
— Я застерігаю вас знову: ви бавитеся з вогнем.
— Громадянине слідчий, скажіть мені конкретно, у чому мене звинувачуєте, покажіть матеріали, які ви зібрали проти мене.
— Доки ви не арештовавні, я не покажу вам ніяких матеріалів.
ви самі чудово знаєте, що скоїли та що планували ще скоїти. Тож ви повинні нам усе розповісти, а не ми вам. Коли з ваших зізнань стане ясно, що ви роззброїлися, визнали свою провину й щиросердно розкаялися та виявили бажання перейти на наш бік, ми дамо вам шанс.
— Я не маю чого сказати, опріч того, що вже сказав. Я працював на Радянський Союз, а не проти нього. Якщо ви ознайомите мене з підставами ваших підозр, я ладен розповісти про все, що допоможе вам прояснити справу. Адже я не можу захищатись, не знаючи, у чому ви мене звинувачуєте.
— Ви продовжуєте боротьбу проти нас?
— Я ніколи не боровся з вами.
— Ви готові до зізнань?
— Мені нема в чому зізнаватися.
— Ви відмовляєтесь допомогти органам НКВС у їхній боротьбі проти ворогів народу й держави?
— Не уявляю, чим можу вам допомогти.
— Видайте мережу ваших агентів на території Радянського Союзу.
— Я не знаю ніяких агентів і не розумію про що ви говорите.
Тут він змінив тон.
— Олександре Семеновичу. Здається, ви знаєте характер нашої організації. Це вам не державна прокуратура. Якщо ми довідуємось про злочин, то не караємо злочинця, коли бачимо щире каяття.
— Може, це й так, але я не вчинив нічого такого, у чому мав би каятись.
— Слухайте, Олександре Семеновичу. Якщо людина зробила щось проти свого ближнього, то краще за все піти до нього й сказати правду. Після цього добрі стосунки можуть поновитися. Але передумовою є щире каяття. Перейдемо до ваших стосунків із нашою державою. Ми ладні дарувати вам усі ваші недобрі вчинки, але для цього треба скласти зброю, і ми допоможемо вам стати на вірний шлях. Ви ще зможете відігравати велику роль у нашій системі.
— Я розповів би вам щиро все, коли б знав, що розповідати.
— Давайте з’ясуємо деякі подробиці, що торкаються вашої організації.
— Але ж я ніколи не належав до жодної нелегальної організації.
— Отже, ви маєте намір продовжувати боротьбу?
— Я ніколи не вів ніякої боротьби з вами.
Він повторював свої звинувачення знов і знов, а я знов і знов давав йому ті ж самі відповіді. Пізніше я довідався, що ці монотонні повтори були частиною їхньої техніки слідства. Так ми просиділи дві години, після чого він вирішив, що з нього вже досить.
— Гаразд, як знаєте. Не кажіть же потім, що ми не дали вам шанс. Ходімо зі мною.
Я пішов слідом за ним довгим коридором, і ми потрапили до приймальні начальника. Мусили деякий час зачекати, в прихожій, оскільки в капітана хтось був. Відвідувачем виявився старший офіцер у невідомому мені мундирі. Коли він покинув кабінет начальника, секретарка впустила нас. Ми ввійшли до великої й світлої кімнати з трьома вікнами. На протилежній від дверей стіні висів портрет Дзержинського в натуральну величину, перед портретом стояв стіл у формі літери Т. За цим столом сидів капітан. Полевецький показав на мене: