Богуцький наступного ранку вирішив, що треба розповісти слідчому про цю справу.
Слідчий все запротоколював, але тим не задовольнився. Він одразу вигадав свою легенду: на чолі контрреволюційної організації став колишній єпископ, котрий перебуває зараз у Румунії. Його представником у Радянському Союзі був арештований київський єпископ. Павло Андрійович Гончаров, який мешкав біля кордону, був зв’язківцем між ними обома.
Я вже не знаю, як скінчилося те слідство, бо полишив Київ ще до закінчення справи Павла Андрійовича.
Наприкінці липня я знову був викликаний на допит. Мене прийняв новий слідчий. Ним був блідий молодик років 23. Атмосфера допиту була дуже спокійна, ніяких суперечок між нами не виникло.
Він дозволив мені диктувати протокол. Я розповів усе ще раз. Перед кожним підписом слідчий бігав до свого начальника відділу. А одного вечора мене викликав сам начальник. Якщо не помиляюся, звали його Казін. Він був струнким, високим чоловіком, вдягненим у форму офіцера НКВС. Його голова мала вигляд бронзової скульптури. Він нагадував мені актора в партії Родамеса з опери Верді «Аїда».
— Я хочу щиро поговорити з вами, Олександре Семеновичу. Не збираюся вас тероризувати. Складіть зізнання добровільно, але розкажіть усе, що маєте на сумлінні проти радянської влади. Вас звинуватили у своїх зізнаннях дуже багато свідків.
То був новий тон. Я розмовляв з ним цілу годину. Він мене не зупиняв. Показав мені протоколи Гоутерманса, який зізнався в них до найтяжчих злочинів, але мене не звинуватив.
Я запитав:
— Чи Гоутерманс не відмовився від своїх зізнань?
— Ні.
— Громадянине слідчий, я не хочу втручатися в справу Гоутерманса, вона мене не обходить. Але можу довести вам, що всі його зізнання є нісенітницею. Я добре знав його життя як тут, так і за кордоном. Він ніколи не робив нічого подібного.
— Якщо це так, то чому він не відмовився від своїх зізнань? Навіщо взагалі їх зробив?
— Гоутерманс — людина слабка і нервова. То талановитий фізик, але не боєць. Гадаю, що він занадто вимучений для того, аби ще раз починати боротьбу.
Казін підвівся:
— Я не хочу чинити вам жодної кривди, Олександре Семеновичу. Пишіть, що вважаєте за потрібне.
Повернувшись до камери, я побудив товаришів. Усі мене поздоровляли. Так чекісти розмовляють тільки з в’язнем, звільнення якого є справою вирішеною.
Молодий слідчий списав зі мною ще декілька протоколів, потім його місце зайняв інший, такий же молодий. Я знав ще кілька людей цього типу. Мені здалося, що всі інтелектуали пощезали з НКВС. Не видно вже було й жодного єврея. На початку «великої чистки» серед слідчих було багато євреїв, але весь той апарат був замінений. Новоприбульці були комсомольцями із заводів та навчальних закладів, які пройшли відповідну виучку за кілька місяців. Тут не треба було багато вміти.
На тиждень мої допити були перервані, а потім було вчинено спробу повернутися до старих методів.
Одного дня після полудня мене було викликано до капітана.
Казін знаходився за столом, а в кутку кімнати сидів якийсь старий.
Його обличчя було сіре й виснажене, очі згаслі. Він подивився хвилю на мене, поворушив беззвучно вустами й опустив погляд. Сидів похилений і потирав руки. То були кістляві, волохаті, з дуже довгими вузлуватими пальцями руки. Мені прийшло в голову, що я наче десь уже бачив ті руки. Капітан звернувся до нього:
— Повторіть ваші зізнання проти Вайсберга.
В’язень почав щось пошепки говорити. І тут я його впізнав.
Був то Обреїмов, колишній директор, професор, член-кореспондент Академії наук. Колись то була людина з власною волею і власною гідністю. Що з ним сталося? Фігура воскова, мова уривчаста. Він щось тихо й байдуже мурмотів собі під ніс. Я не розумів ані слова, та і взагалі не слухав, настільки я був вражений його виглядом. Цей беззубий рот, ці рухи конаючого. Я дружив із ним у той час, коли він ще був людиною. Він був моїм першим директором. Щовечора я обговорював з ним поточні виробничі питання й плани на майбутнє.
Ми були настільки близькими, що обговорювали також політичні проблеми. Обреїмов був людиною старої школи, дуже оригінальною, хоч і трохи звихнутою. Всі його погляди завжди були багатозначними. Він був марнославний і амбітний. Завжди переоцінював свою роль. Йому завжди бракувало відваги як фізичної, так і інтелектуальної. Попри все, він був людиною високоінтелігентною і дуже освіченою. Але зараз переді мною сиділа лише його тінь.