Не треба буде боротися, брехати, буду говорити, що маю на думці, а думати — про що захочу.
Наглядач відірвав мене від моїх марень. Приніс їсти. Миска капусняку. Порція була наполовину менша, ніж давали на Холодній Горі, але в ній був жир і сліди м’яса. Я добре посмакував, але лишився таким же голодним, як і був до того. Двічі на день я отримував у Бутирках миску супу. Та ще до того 500 грамів хліба, що було на 100 грамів менше, ніж на Холодній Горі. Зате хліб тут був вищої якості.
У Бутирках все було добре організовано. Дійсно, взірцева в’язниця. У Харкові мати папір було суворо заборонено. Не було навіть паперу клозетного. В’язні використовували в туалетах воду та власні руки. На Бутирках перед відвідинами туалету в’язень отримував від вартового шматок туалетного паперу. Мусив той папір повернути після використання, а вартовий власноручно його знищував. Той порядок не дозволяв в’язням використовувати той папір на інші цілі.
Для написання заяв чи скарг раз на тиждень видавався аркуш паперу. Комендант блоку чи начальник в’язниці через рівні проміжки часу проводили інспекції. Можна було звернутися з проханнями.
При першій інспекції начальник звернув мою увагу на матову пляму на підлозі:
— Треба краще полірувати, громадянине.
— Добре.
Я вклав у цю справу всю свою амбіцію. Наглядач дав мені віск для підлоги, щітку для натирання та дві м’які шкірки. Невдовзі підлога сяяла як люстро. Я був дуже задоволений своєю камерою. Почувався в ній так добре, що коли моє перебування в ній наблизилося до кінця, я спіймав себе на потаємній думці, що не так уже погано було б залишитися тут назавжди, зрікшися всіляких думок про свободу.
В’язні бояться будь-яких змін, серед іншого й змін на краще.
Однак, не чистота і не справедливі порядки, а бібліотека робила мене щасливим. Через кілька днів після мого прибуття зайшов бібліотекар і подав мені аркуш паперу.
— Напишіть назви п’яти книжок, які ви хотіли б прочитати.
— Дайте мені каталог, бо я не знаю, що ви маєте.
— Ми маємо все.
— А зарубіжна література у вас є?
— Так, але лише переклади. Зарубіжні книжки дозволяється читати лише за спеціальним дозволом слідчого.
Я замовив п’ять книжок. Отримав їх уже наступного дня. Жодної із замовлених книжок не бракувало. Наступного тижня все повторилося. Я зухвало замовив найвишуканіші книжки. Такі, яких, на мій погляд, не могло бути в жодній російській бібліотеці, — шведських містиків та німецьких істориків, книжки про передісторію деспотизму в Малій Азії та про розшифрування ієрогліфів і клинописного письма. Замовив також книжку про теорії походження людини та про найновіші досягнення в біології. Отримав геть усе. Тюремна бібліотека в Бутирках, дійсно, була чудовою. Пізніше один в’язень пояснив мені причини. До революції Бутирки використовувалися як політична в’язниця і одне з великих ліберальних видавництв узяло на себе обов’язок безкоштовно презентувати примірники опублікованих ним книжок центральним в’язницям Москви та Петербурга.
Я ожив знову. Читав по десять годин щоденно, аж мені очі почали боліти. Я прочитав усе, що мав на увазі й що не вдалося прочитати за останні 20 років. Я багато читав у віці від восьми до сімнадцяти років, потім настав соціалістичний рух молоді, потім політична та наукова праця. В часи молодіжного руху більше доводилося обговорювати книжки, аніж насправді їх читати. Тепер же доля подарувала мені три-чотири місяці на здійснення моїх читацьких бажань.