Комуністи часів Леніна боялися виключення з партії, подібно до того, як віруюча людина боїться прокляття, але не більше. За часів Леніна виключення з партії не тягло за собою якихось організаційних чи матеріальних наслідків. Людина, виключена з партії, не арештовувалась і не втрачала своєї роботи.
У сталінському апараті будь-який прояв єресі мав наслідком знищення єретика.
Сталін був переконаний, що за допомогою досить сильного апарату йому вдасться згвалтувати світову історію. Протягом п’ятирічної боротьби з опозицією він створив той несамовитий інструмент влади і вже в 1928 році досяг своєї мети. Опозиція лежала повністю розтрощена, й він мав вільні руки.
Безмежна свобода дії призвела його до двух великих історичних помилок:
Його аграрна політика знищила підвалини радянського землеробства: 11 мільйонів селян померло з голоду.
Його політика в Комінтерні призвела до перемоги фашизму в Німеччині, а тим самим опосередковано до другої світової війни.
В обох випадках він відступив і кожного разу з запізненням.
В обох випадках його режим уцілів завдяки залізному апаратові, який він створив.
У січні 1933 року на пленумі Центрального комітету він дав сигнал до відступу в аграрній політиці. Порвав з мародерською системою реквізицій. Працю селян знову почали оплачувати. Землеробство ожило, літо 1933 року принесло найкращі за десять років жнива.
У серпні 1935 року він спонукав VII конгрес Комінтерну засудити злочинну політику, яку сам же проводив стосовно німецьких комуністів. Нова політика народного фронту зміцнила вплив комуністів у західній Європі.
Він отримав перемогу, рани загоювалися. Йому було дуже доречно зменшити деспотичний тиск. Деякий час він вагався. Чи народні маси дійсно забули про те, що сталося, чи лише мовчали зі страху?
Вирішив їх випробувати. Після перемоги на аграрному фронті настає низка демократичних поступок. Була проголошена нова конституція, ліквідовані класові обмеження для поступаючих до вищих навчальних закладів, проголошено принцип «син за батька не відповідає», була усунута дискримінація нащадків колишніх привілейованих класів. Комісія партійного контролю заборонила ведення секретних досьє, які супроводжували людей при кожній зміні місця роботи. А Сталін тим часом говорив про щасливе життя й наказував збільшити турботу про «найцінніший капітал» — людину. І так далі.
Сталін уважно стежив за допомогою своїх вивідувачів за реакцією народних мас на ті нововведення. Але маси тримали язика за зубами, полишаючи ті розмови інформаторам.
Врешті він вдався до провокації: навесні 1936 року піддав дискусії проект закону про заборону абортів, які до того часу дозволялися.
На всіх заводах, установах та колгоспах Радянського Союзу партія організувала дискусії. Але народ вже був привчений мовчати. Всі з обережністю вичікували, що скаже на те партія, щоб приєднатися до її позиції. Але цього разу свобода дискусії була задумана всерйоз, про це потурбувався сам Сталін. Комуністам було заборонено видавати будь-які вказівки, навіть партійці не повинні були висловлювати єдиного погляду. Одні виступали за закон, інші — проти.
І серед народних мас зчинилася буря, яку Росія не знала вже впродовж десяти років. Уперше за багато років, побачивши відсутність єдності в рядах партії, народні маси об’єдналися і вчинили колотнечу. Піднялися жінки й дружньо виступили проти запропонованого закону.
«Ми не маємо помешкань, не маємо місць у дитячих садках для наших дітей, наше життя занадто тяжке для того, щоб мати багато дітей. Не хочемо лише вагітніти, народжувати та годувати дітей, хочемо, врешті, почати жити як люди».
Переважна більшість народу висловилася проти запропонованого закону. Але Сталін ввів той закон одразу після того, як усі висловилися проти нього. Збільшуванням народжуваності він хотів компенсувати втрати, що їх зазнала держава під час колективізації.
Сталін під час цього плебісциту засвоїв один урок. Він полягав у неможливості для нього повернення до свободи. Народні маси Росії ще не призвичаїлася виконувати його таємні бажання. Якщо дати їм одного пальця, вони можуть відхопити всю руку.