Звертаюся до Вас із проханням втрутитися в розбір справи співробітника Українського фізико-технічного інституту інженера Кореця, арештованого 28 листопада ц. р. Тов. Корець був упродовж останнього року моїм найближчим співпрацівником. Я добре знав його в особистому житті як людину, безмежно віддану радянській владі. Разом із ним ми поставили перед собою завдання робити все, що в наших силах для того, щоб зробити науку в нашій країні першою у світі. Я зовсім не можу собі уявити, щоб ця людина могла зробити будь-що вороже політиці партії. Мені не вдалося дізнатися що-небудь певне про причини його арешту. Я не можу не пов’язати його з діяльністю колишнього директора Давидовича. Всередині інституту Давидовичем була створена атмосфера брудних інтриг і грубого цькування. Більшість основних працівників інституту вважають, що Давидович розвалює інститут і порушили перед центральними органами прохання про його усунення. У відповідь на це Давидович намагався всюди і скрізь представити справу так, що співробітники інституту борються не з ним, а з дорученими інституту спецроботами. Зокрема, такі звинувачення Давидович поширював стосовно мене, і тому я з повною відповідальністю можу стверджувати, що вони являють собою брутальну брехню, що не має ніякого обґрунтування в реальній дійсності. Зараз ці обурливі звинувачення відпали з усуненням Давидовича і призначенням ЦК ВКП(б) на його місце Лейпунського. Я не сумніваюсь в тім, що Давидович і його помічники могли систематично вводити в оману органи НКВС, не вважаючи зручним занадто брутально оббріхувати мене, намагалися представити керівником змови мого найближчого працівника й помічника. Вся діяльність товариша Кореця в УФТІ відбувалася на моїх очах, і я готовий у будь-який час дати вичерпні свідчення з цього приводу.
Я дуже просив би Вас, якщо Ви знайдете це можливим, надати мені можливість в особистій бесіді з Вами переговорити стосовно справи Кореця.
Науковий керівник теоретичного відділу УФТІ Л.Д. Ландау Харків, Чайковського 16
Та даремно науковці інституту звинувачували в усіх смертних гріхах Давидовича. Адже не він, а спеціальна комісія обкому та НКВС склала й затвердила перелік заходів щодо забезпечення режиму секретності в УФТІ. Крім посилення охорони та організації секретного відділу, було складено перелік осіб, які не користувалися політичною довірою влади і яких треба під різними приводами звільнити з роботи в УФТІ. До списку, крім усіх іноземців, потрапив, зокрема, Володимир Хоткевич, мабуть, з огляду на його батька, відомого українського громадського та культурного діяча. Реалізація цих заходів, звісно, була покладена на Давидовича.
Та все ж головна причина конфлікту полягала не у впровадженні режиму секретності, а в тому, що від участі у військовій тематиці були усунені наукові керівники інституту — відомі вчені, які визначали наукову політику і здійснювали наукове керівництво інститутом. Чому так трапилось — нам невідомо. Не виключено, що вони самі відмовились від участі в роботі, яка могла обмежити свободу їхньої наукової творчості. А може, їх усунули від участі у військовій тематиці Давидович чи НКВС як таких, що не користуються політичною довірою. Військова тематика була приорітетною, працівникам, які були залучені до неї, підвищили платню.
Інститут розколовся на два ворогуючі табори, кожен із яких мав своїх союзників в інституті та покровителів за його межами.
Це, з одного боку, наукові керівники, підтримувані керівництвом Наркомважпрому в особі Юрія П’ятакова, заступника Серго Орджонікідзе, Миколи Бухаріна — начальника науково-дослідного сектора Наркомату. По другий бік барикад знаходився директор інституту, партійна та профспілкова організації, Харківське НКВС та обком партії.
Війна вийшла за межі інституту. Провідні науковці написали листа в Москву до Центрального комітету, де мали своїх прихильників, зі скаргою на Давидовича, який, не будучи вченим, сидить не на своєму місці і веде інститут до цілковитого розвалу, та з проханням відкликати з відрядження Лейпунського і призначити його знову директором інституту.
29 листопада 1935 року наказом Орджонікідзе Наркому важкої промисловості, Лейпунського було призначено директором УФТІ замість усуненого Давидовича. Відповідний наказ по інституту було оголошено 1 грудня 1935 року. Отже, Давидович був директором УФТІ рівно один рік.
Цього разу наукові керівники УФТІ могли святкувати перемогу.
При підтримці Наркомважпрому і ЦК їм вдалося практично за всіма позиціями домогтися свого: Давидовича на посаді директора було замінено Лейпунським, Кореця було звільнено із ув’язнення і поновлено на роботі в інституті. Противна сторона — Харківське НКВС та обком партії змушені були тимчасово капітулювати й полишити УФТІ в спокої. Але ненадовго. Пізніше вони жахливо помстяться за свою поразку.