Лиш найхоробріші схопилися за списи та шаблі, проте не могли вони дати доброго опору, бо надто несподівано налетіли козаки. Хто не встиг втікти був порубаний. За короткий час з загороджувальним загоном Лянцкоронського було покінчено.
Та цим все не закінчилося. Втікаючи, поляки зчинили у всьому війську Польському таку паніку, що й з того боку болота почався безупинний відступ. Перелякані ляхи вже не відрізняли своїх та чужих; бачили лиш, що мчить на них сила люду; зляканого, дикого. І вбачалися їм в бігляках козаки та татари, що нездоланною силою налетіли на табір руйнувати та вбивати. Кидали ляхи свої вози та гармати, ятки та пожитки; тікали до лісу; хто пішки, а хто верхи, хто мовчки сопів, а хто й волав від жаху, наганяючи переляк і на інших.
Неочікувано для самих себе запорожці малими силами перетворили ганебну поразку на славну звитягу!
Так закінчилася битва під Берестечком, яку потім брехливі ляхи назвали своєю вікторією.
А Богун, як тільки зігнали облогу, кинувся до бувшого свого табору, шукати вцілілих.
Шукати брата свого, Радка.
Поза розділами.
Білоцерківська угода
Отак закінчилася Берестецька битва. Оговтавшись, похопилися ляхи рознести звістку про свою перемогу, бо справді, побили козацьке військо страшно. Змовчали лиш про ганебну свою втечу з поля бою, бо коли дізналися, якими силами атакував їх Богун, то соромно зробилося. Десятки тисяч кинулися втікати від сотень зранених, знесилених голодом та довгими боями козаків.
Нагнавши ляхів, відступив Богун з залишками війська на схід. Армії поляків Потоцького та литвинів Яна Радзівіла, отямившись від ганебного свого бігства, взялися переслідувати козаків, сподіваючись на повну свою перемогу. Та не тут було. Зібравши сили на твердій землі, Богун дав переслідувачам таку відсіч, що військо шляхецьке не тільки облишило переслідування, а знову відступило. І будь в цей час з військом козацьким Богдан - погнали би ляхів, як гнали три роки тому. Та не було Хмельницького, лишався він з татарами, де син його в заручниках був. А пани полковники хоч і обрали Богуна за старшого, усе-таки в бій не просилися; раді були перепочинку. Не відало товариство що поляки налякані, що один стрімкий удар перетворив би той острах на паніку і повний відступ королівського війська.
Богунове воїнство зібралося в Правкових лісах; інші під Києвом. Та не було вже в Хмеля тієї сили, що на початку. Зрадливі татари втекли до Криму; а голота, що йшла з Хмелем на Польщу, розбіглася як тільки побили козаків під Берестечком. Та й не дивно. Воля волею, війна війною, а жити кожен хоче. Не всі у війську козаками були, вистачало й пришлого люду, воювати не навченого.
Час було втрачено. Богун малими силами бився з ворогом; налітав, мов яструб і відступав лісами, поки інші полковники чекали, коли ж повернеться батько і скаже що робити. Та коли Хміль таки повернувся, вдалий час для удару було втрачено. Поляки міцно засіли по фортечках.
Довелося Хмельницькому йти на переговори.
Восени, після Нового року, в Білій Церкві стрілися поляки та українці, почали мир обговорювати. І не добрим був той мир для козаків. Зумовилися зменшити реєстрове військо втроє, а в інших зброю відібрати та по селитьбам розігнати. Повернули магнатам всі звільнені маєтки, всі відібрані для людей землі. Знову людей в кріпатство забирали, знову православну віру плюндрували.
І питали люди одне одного: „А чи здоровий розумом наш гетьман? А чи не затьмарилися його думки?”
Бо люди бачили своє і не тямили, що справді діється там, де вирішується доля цілої держави. Де одна помилка може вартувати життю не однієї людини, а всієї нації. Мав Хмельницький на мир погодитися, бо без перепочинку втратив би все. І військо, і дух бойовий в козаках, що вже й так підірваний був поразкою.Мав силу втримати, військо зберегти.
А поки гетьмани вирішували, козаки чекали.
Розділ сьомий
Повернення до Оксани.
Осінь повільна взяла своє, непомітно йшло до холодів. Гуси подалися Чумацьким шляхом, слідом за теплим літом; звірина лісова короткий день проводила в підготовці до зими. Наближалася ніч року.