Друга половинка. Саме жінка дає сенс життя, підтримує і допомагає в міру сил своїх. А чоловік її захищає, здобуває харч, оберігає дім, в якому жінка створює затишок. Бог створив чоловіка і жінку різними саме для того, аби в парі вони утворювали щось нове, ідеальне. Сім'ю. Чи не для того ми народжуємося, аби продовжувати рід людський? Дарувати життя, не відбирати. Спостерігати, як росте дитина, як вона вчиться ходити, говорити, сміятися; радіти життю і радувати тим батьків своїх. Чи не в цьому справжнє щастя, дароване нам Богом? Маленький Едем, рай любові, який дарує нам Бог і від котрого ми відмовляємося, шукаючи іншого. Багатства, влади, слави...
Як мало треба для щастя, і як рідко ми це розуміємо...
Радко втягнувся у військові будні, де все звично було йому і зрозуміло. Але ні на мить не переставав думати про неї. Виконав він свій обов’язок перед козацтвом, дав йому Бог і живим лишитися. І нині, коли війна завмерла примороженою зміюкою, мав час на роздуми і зривався до дії. Вже кілька разів підходив до Богуна, просився на якийсь час лишити військо. Та полковник не поспішав з відповіддю. Не тільки тому, що хотів тримати побратима поруч, а ще й тому, що небезпечно в цей час було блукати недобрими й до того шляхами. Ловили ляхи хлопів і без суду на палю саджали.
Аж середині осені, коли притихло все і знали напевне що відійшло вороже військо до польських фортечок, Богун покликав до себе сотника Дубкового куреня.
- Маю до тебе завдання, Радику. Поїдеш до Кривоноса, вивідаєш, що там в них і як. Перекажеш хай збирають сили. За місяць збираємось під Вінницею.
Зрадів Радко, та виду не подав:
- Коли їхати?
- Як тільки-но зберешся. Часу не марнуй, поспішай перед вітру. А вже на зворотньому шляху, гадаю, матимеш день заїхати до Коломиї... - Богун посміхнувся, глянув доброзичливо. - Сподіваюся, звідти теж добру вістку матимеш.
Радко просяяв, наче на сонечко з холоду вийшов:
- Дякую, отамане!
- Їдь з Богом, брате!
Справді, братом був Богун, коли знаючи про душевні пориви товариша, примудрився зробити так, аби допомогти йому знайти спокій. Розумів Радко, що Богун міг будь кого відправити з таким завданням, та вчинив не тільки як полковник, а як і друг справжній. Того ж вечора, проти ночі, Радко і виїхав. Знав, що все одно сну не бачитиме, чекаючи з нетерпінням наближення ранку.
Він нарвав квітів, найкращих, що знайшов. Коли в хутір в'їхав, то не знав, де дівати букетик. Тулив його до себе, щоб бува хто не побачив. Якось соромно було, чи що... Не звик до такого. Поганий з нього був залицяльник.
Хутір був великий проте людей на вулиці видко не було. Чи по полям розійшлися, а чи по хатам поховалися. Одна стара бабця, згорблена як коромисло, шкандибала з відром, збиваючи пилюку. Зустріти жінку з порожнім відром було до невдачі, але Радко в те мало вірив, тому й не переймався. Під’їхав конем до колодязя, з якого бабця намагалася води набрати, спішився. Без зайвих слів взяв в неї відро, почепив на журавля, набрав повне води. Налив в коритце, щоб Чорниш напився. Попив сам. Набрав знову води.
- Де ви живете? Давайте, віднесу...
- Дякую тобі, синку. Хай Бог тобі помагає. Недалечко живу, ось тутечки... - вона вказала на перехилену хижку обабіч пагорба. Не чекаючи старої, Радко відніс відро, поставив на порозі, повернувся до бабці, що ледь прошкандибала половину шляху.
- А не скажете, бабцю, де тут Оксана живе?
Стара глянула підозріло.
- Яка тобі Оксана треба? Стара, а чи мала?
- Та для вас, певно, обидві малі будуть. - пожартував Радко і сам злякався, чи бува не образив стару.
Та тільки засміялася.
- Може й так. Гадаю тобі молода треба, ти хлопець ще сам нічогенький. Та в якій ти справі і звідкіля знаєш дівчину?
«Яке вам, бабцю, до того діло?» - хотів запитати Радко, але гарне виховання не дозволило.
- Знайомий я. Бачити її хочу...
- Знайомий. Бачити... Всі ви, знайомі, лиш бачити хочете. А дівчина потім няньчить безбатченка, страждає все життя.
- Що ви таке кажете! - не втримався Радко. - Як так можна! Ви навіть не кажіть!..
Він не міг підібрати слів від обурення, аж руками замахав. Стара пильно подивилася йому в очі і, здається, лишилася чимось задоволена.
- Добре, добре. Не метушись, вірю, що ти не такий... Ходім до мене в хижу, розкажу тобі як дівчину знайти...