Хмара усміхнувся.
— В двох не в двох, а наробили хлопці горшечків, так що в кожному пару комісарів можна зварити...
— Кулемети, під цей час, возимо тільки легкі, а при потребі поставимо п’ять-шість важких на тачанки.
— Що торкається самого села — то зброї є досить, але впливає близість Знам’янки та Цибульової з залізницею. На загальне повстання село може піти, або як дуже вже допечуть, або якби хтось гнав уже червоних з України.
Я підчас розмови приглядався до чорноліського «полковника». Був це стрункий, сильно збудований чоловік років 28-30-ти. Одягнений був у темнозелену чумарку черкеського крою, з дорогою срібною шаблею. Як я потім довідався, був він бувалий підстаршина кіннотник, палкий націоналіст, досить добрий організатор і командир, хоч на кожному місці відчувалося в нього брак освіти. (Не треба Пилипа Хмару змішувати з Семеном Харченком, який оперував на Поділлі під псевдонімом Хмари).
Заговорив отаман Іван Петренко, інтелігентний селянин, старшина, який у своїй киреї з відлогою не відрізнявся зовнішним виглядом від місцевих селян.
— В Прусах і на Михайлівні нема «обов’язкової військової служби», як в Мельниках і сказати, скільки виступить до бою — не можна. Може чоловік з триста, більш свідомих, а може й до трьох тисяч зібратися, — буде залежати від обставин. Якщо «товариші» весною добре дошкулять — піде більше. Як українська армія поведе з заходу успішний наступ — підуть усі. Головне, щоби селяни побачили, що справа йде до перемоги — тоді їх не вдержиш, а в неяснім положенні більш знайдеться охотників взяти зброю і піти в Холодний Яр, як виступати на місці. Залізниця близько і села набралися не раз лиха від большевиків і денікінців за передчасні виступи минулого року. Зброї є подостатком. Маємо шість справних кулеметів, закопану гармату, мінометів пару... Кіннотчиків буде чоловік з тридцять. Бобринська чека налагодила вже в селах свою агентуру, до якої втиснулося і пару наших людей. Всіх сексотів ми вже знаємо і як тільки почнеться який рух — «анолюємо»...
— Як, Марченку, у вас з Богданом справа стоїть?
— Ми можемо зібрати чоловік 70-80 на конях та чоловік з двісті на тачанках і підводах з добрими кіньми. Богдан пішки не любить воювати, а хлопців, що забагато пошани до смерті мають — не візьме. Кулеметів назбираємо по селах скільки буде треба. Самі села у нас — як вітер подує... Як допечуть добре «товариші», то всі підуть, в кого рушниці нема — з косою або з штилем піде, але як загориться — так і згасне... Дядьки у нас важкі, — його на два-три дні від жінки та господарки не відтягнеш, але як розлютується — з косою на панцирник попреться. А зрештою, не берусь я говорити, як там з повстанням може бути... Хлопців добрих загін, як треба буде, Богдан збере.
— Що там у триліській волості чувати, «товаріщ воєнком»? — звернувся Чучупака до Козаченка.
— У нас, «товаріщ отаман», усе мовчить — «бо благоденствує»... Дядьки «развйорстку» дають, аж чуби тріщать! Чека недалеко, як що не так — «пад стєнку» зараз... Доніс хтось, що в минулому році проти червоних виступав — забрали і розстріляли, знайшли захований хліб чи зброю — розстріляли, втік з червоної армії — розстріляли, ще й хату спалили... Плачуть селяни, але на якусь організовану акцію волость нездатна. Перш за все населення вже налякане і здеморалізоване, по друге — багато є місцевих большевиків, які добре живуть тепер на рахунок селян і звичайно пронюхають та донесуть про підготовку. Стихійний вибух повстання дуже можливий, особливо, колиб повстали сусідні волості, але наразі мусимо сидіти тихо. Свідомого, активного елементу є багато, особливо молоді, та треба бути з цим обережним, щоб не підвести людей під розстріл без користи. Для «охорони волревкому» я зорганізував відділ із сімнадцяти «червоноармійців». Підібрав бідних, але наших по настроях хлопців. Серед міліції теж є свої хлопці. Тепер я стараюся, щоб дали мені зброю та дозволили мені сформувати загін чоловік на сто для боротьби з дезертирством і бандитизмом. Як вдасться, підберу відповідний склад, а весною «волревком» та «партячейку» «под стєнку» і почумакую до Холодного Яру...
Положення в селах останніх отаманів, що підлягали безпосередньо Чучупаці й були в складі «Холодного Яру», було відоме і розмова перейшла до «організації влади на місцях».
Слово знову взяв начальник штабу Петро Чучупака. Був це немолодий вже, років під сорок старшина, з простим серіозним обличчям, з трохи понурим поглядом карих очей, зовсім не подібний до брата Василя, отамана — двадцятишестилітнього гарного бльондина, в якого блакітно-сірих очах було забагато «молодости».
— Як вам, панове, відомо, в довколишніх районах, де юридично існує вже совітська влада, фактично вона тільки зароджується. Організують владу прислані комуністи, переважно москалі та жиди, які за всяку ціну стараються затягнути до праці в установах, особливо в хлібо- і продуктозаготовчих, місцевих большевиків, не кажучи вже про технічний персонал і урядовців, яких вони мусять наймати з місцевих людей. Перш за все «товаришам» іде про те, щоб хоч трохи виглядало, що совітська влада є «справжня українська влада». По-друге, щоб опанувати положення, їм необхідні люди, які знають населення, обставини і умови. Вони дуже радо приймають до себе і видають партійні білети шкурникам, що пхаються до влади з-за для власного добробуту, не дивлячися на їх буржуйське чи куркульське походження, добре ураховуючи те, що коли хто з них і не є «ідейним большевиком», то споріднившися з владою кров’ю і насильством над українським населенням, буде потім змушений триматися її, бо в разі перевороту його дожидає перша куля.
Цей мент ми мусимо використати в цей спосіб, щоб втиснути до влади якнайбільше своїх людей, свідомих своєї цілі і відданих нам. За всяку ціну мусимо втиснути своїх хлопців до адміністративних органів влади. Ціль ясна. Перш за все будемо завчасно дізнаватися про заміри влади супроти нас, а коли переймемо ініціативу нападу — будемо мати висвітлене обличчя ворога, а то й активну допомогу в середині ворожого стану.
Дуже важно мати своїх людей у міліції і чрезвичайках. Боротися з большевиками лише «гоноровими методами» неможливо. Треба уживати їх власної зброї і методів, які вам всім добре знані по тогорічній боротьбі з ними. Мусимо дивитися на речі просто. Українцеві, який любить свій край, звичайно нелегко бути свідком, а то й приймати невільну, хоч би побічну участь в розстрілах своїх братів, але такий «чекіст» може вирятувати не одну дорогу для української справи людину, попередивши її якось про небезпеку, а в разі відновлення широких визвольних акцій, він може дати нам просто неоцінені послуги.
Отож у кого з вас є підходящі люди в Черкасах, Бобринській, Смілій, Кам’янці, Олександрівці, Знам’янці, Єлісаветграді, Златополі, Новомиргороді, в кого є люди, яких можна послати туди, щоб улаштувалися в якійсь установі, не гаючи часу зв’язуйтесь з ними і сповіщайте, щоб ішли працювати до червоних і тримали зв’язок з вами. Конспірація, звичайно, мусить бути захована якнайстисліше.
До цього Коцуровського «перевороту», Чигирин лічився радянським центром Чигиринщини. Тепер положення змінилося і большевики, звичайно, за всяку ціну захотять заняти Чигирин, щоб чигиринський повіт бодай офіційно існував в «Украінской советской республікє».
Отаман казав вам, чому це для нас вигідно і чому в разі потреби ми навіть допоможемо «товаришам» досягнути цього. Це — в будучому об’єднає, колись козацьку Чигиринщину, яку химерна доля України знову розколола на два ворожі табори.
Тепер про Кам’янку. Кам’янка найближча до Холодного Яру більша стадія і якщо нам не вдасться обдурити «товаришів» своїм «мирним обличчям», то дуже можливо, що вона стане вихідною точкою, з якої червоні поведуть ширші операції для зліквідування «холодноярщини». В разі ширшого повстання, бронепотяги з Кам’янки і Фундуклеївки — відріжуть нас від сіл по той бік залізниці.
Після останніх подій в Чигирині, можливо, що з Кам’янки зроблять повітовий центр. А тому, мусимо тримати в Кам’янці міцнішу стежу.
Тепер головою «волревкому» в Кам’янці Вишневецький, бувший старшина 3-го Гайдамацького полку, «боротьбіст», що став стовідсотковим комуністом і вірним слугою червоної Москви. Начальником волостної і міської міліції є Лесько-Лещенко, теж «боротьбіст», який в минулому приймав участь у боротьбі з большевиками і має перед ними пару тяжких «гріхів». Про це не знає чека, але маємо документальні докази ми і в кожну хвилину можемо йому «зпротеґувати» розстріл[9].
9
«Боротьбіст» — член партії «українських комуністів-боротьбістів», яку згодом большевики розігнали.