Години коло одинадцятої, стежі сповістили, що на пісчаних кучугурах за мостом через Тясмин — з’явилися перші ворожі лави. Міст заслонив наш перший курінь. Зав’язалася перестрілка через річку. Тимчасом, вся група, скінчивши з обідом — приготовилася до походу. Частина степовиків і наш 2 курінь переправлялися через Тясмин поромом коло Медведівського манастиря.
Наш курінь посунувся до Онуфрієвського манастиря, що стояв на обривах вище мосту. До мосту підтягалися частини. Ми з Петренком оглядали з манастиря ворога на другому березі, коли під’їхали до нас Блакитний і Деркач.
Пісчані кучугури вкривалися все свіжими червоними лавами, що повільно зближалися до мосту. Десь за кучугурами розляглася густа стрілянина. Очевидно наші, що переправлялися на другий беріг нижче Медведівки — зіткнулися з ворогом.
Червоні лави залягли і не посуваючись дальше — відкрили рідку стрілянину в наш бік. Левадний установив на вигідних пунктах кілька кулеметів, які поки що мовчали. Нараз за кучугурами розлігся гарматній стріл і ворожа ґраната розірвалася десь на медведівських городах. Потім друга, третя... Коли хоч одна попаде на забиту колонами дорогу — наробить паніки... Блакитний послав верхівця на батарею, яка була ще у Медведівці, щоби із двох гармат обстріляла ворога шрапнелями.
Над кучугурами, зовсім низько над ворожими лавами — заклубилися розриви наших шрапнелів. Гарматники у степовиків — були „не найгірші“...
По шести шрапнелях кучугури вкрилися утекаючими лавами червоних.
Левадний пустив в рух три кулемети, щоби лише „підганяти“, бо віддаль була завелика. Кучугури скоро опустіли. Ворожа гармата перенесла вогонь на Трушівці, де певно побачила наш другий курінь.
Через міст вихром пронісся загін Чорного Ворона і скоро зник за кучугурами. Хвилин за десять — відкликнувся здалека тріскотнею кулеметів із тачанок. Через міст рушили наші колони.
Блакитний побоюється, щоби Ворон не загнався задалеко, та ми його заспокоюєм. По пісках далеко не поженеться — коней пожаліє...
На підмогу Воронові поскакали Чорнота, Кобчик і кіннота Блакитного.
Довга валка повстанчих частин, з розпущеними прапорами, потягнулася через кучугури на Побережжя.
Кілометрів через три — догнали Чорного Ворона. Загін захопив ворожу гармату перебивши в ній з кулемета коней, коли вона, загрузаючи у пісок — утекала за піхотою. Хтось із обслуги вихопив із гармати замок і верхи утік. Гармата без замка ні до чого не надавалася, та в зарядному ящику було з десяток набоїв. Це справило велику радість начальникові наших гармат, що догнавши нас конем — „бідкався“ над витратою шести шрапнелів.
Кілометрів через десять, червоні зробили спробу затримати наш рух, та налякані поважним виглядом наших лав — відступили дальше.
Ідучи услід за наляканими червоними частинами, ми мали всі шанси занята Черкаси. Однак Блакитний і Деркач, на короткій нараді підчас руху, постановили Черкаси обминути і йти на з’єднання з Голим. Переночували у селі Руська Поляна та поблизьких хуторах і селах. На другий день вирушили на Мошни. По донесенням нашої розвідки звечора у селах, що були нам по дорозі — були незначні частини „Внус“, які провадили боротьбу з черкаськими повстанцями. Та ранком ми вже їх не зустріли. Повтекали вночі у напрямку Цвіткової.
У Мошнах штаб примістився в домі діякона. Головну вулицю величезного села заняла Холодноярська бригада та 1-ий полк Степової дивізії. Останні розмістилися в околицях.
Негайно зв’язалися із штабом Голого, який був під цей час недалеко Мошен. До нашого штабу почали з’являтися делегації із різних сіл, що були обхоплені повстанчим рухом. Розмовляючи з селянами-повстанцями, бачу, що вони дивляться на нас, як на силу, що об’єднає їх і поведе на боротьбу з москалями-большевиками.
Один із „делєґатів“, сивуватий вже селянини, по виході із штабу „закоханим“ поглядом глянув на жовто-блакитний прапор, що був прикріплений коло воріт, на наші гармати, що стояли на вулиці поблизу штабу, і зірвавши з голови шапку — вдарив нею до землі: „Дайош Київ!“ — крикнув він захопленим голосом, який багато говорив для того — хто „вмів чути“...
На другий день прибув Голий з кількомастами своїх повстанців. Його відділи, які він привів на з’єднання, до Мошен не увійшли, а розмістилися в недалеких селах. Повстанні сили, що ними він розпоряджав, налічували около 6.000 чоловік. Примітивно узброєних було більше третини.
Очікуючи приїзду Голого, я уявляв його собі як солідного „дядька-отамана“ і трохи розчарувався, коли побачив верхи на коні молоденького хлопця, в однострою студента київського університету. Лише замість поломаної „студентки“, мав на голові кудлату козацьку папаху, а поверх чорного пальто з „петлицями“ і блискучими ґудзиками — красувався цілий „арсенал“ зброї. Смішно виглядали в стременах його ноги у черевиках і штанах „на випустку“. Та при ближчому ознайомленні, те некорисне вражіння змінилося. Голий — був здібний, енергійний ватажок, мав „добру голову“ і вмів захоплювати масу. Великим мінусом для нього був брак військового знання і практики, але мав старшинпомішників.
Голий оповів, що він звечора послав зв’язки до кількох ватажків, які йому не підлягають, щоби вони вели свої відділи на з’єднання.
Пополудні до Мошен увійшов великий повстанчий відділ. Привів його галичанин, бувший старшина австрійської армії, прізвища якого на жаль не пам’ятаю. Він же був його орґанізатором і отаманом.
Удвох із Чорнотою, верхи, зустрічаємо цей відділ підчас руху. Вигляд його був такий оригінальний, що навіть похмурий Андрій — посміхнувся.
Сам отаман, що їхав верхи попереду, від голови до стіп був вбраний в австрійський однострій з австрійськими хрестами і медалями на грудях. Було дивно, як він те все зберіг. Замість шаблі — австрійський баґнет. В руках мав солідний кийок, вимахував ним як булавою.
Відділ йшов досить стройно, з старшинами і підстаршинами на приписаних місцях. Був „посортований“ в сотнях і чотах: окремо босі — окремо взуті, окремо в білих селянських штанах — окремо в „крамних“, окремо в солом’яних капелюхах, в кашкетах, в баранячих шапках, одна чота з рушницями, друга з косами, третя знову з рушницями, слідуюча з штилями і т. д.
По прибутті на місце отаман „австрієць“ відважив кілька „бучків“ парубкові повстанцеві за невиконання якогось наказу. Придивляюся до цієї, так незвичайної в повстанчих частинах „екзекуції“. Товариші караного, „доброзичливо“ жартували на його адресу і як видно признавали за своїм отаманом рацію і право на таку кару.
До вечера в район нашого розположення прибуло ще кілька менших повстанчих відділів.
На другий день, в домі діякона, зібралася нарада всіх отаманів і старшин, котрих вони лічили потрібним взяти із собою. Від Холодноярської бриґади були: Деркач, Петренко, Мамай, Кваша, Грицаєнко, Отаманенко, Чорнота і я.
Перш за все на нараді занялися підраховуванням наших сил. Виявилося, що кількість повстанців, об’єднаних у відділах, які зконцентрувалися в околицях Мошен, досягла поважної цифри у 30.000 чоловік, але всі місцеві отамани запевняли, що можуть свої відділи збільшити. Всі отамани окремих загонів охоче згодилися підпорядкуватися штабові нашої групи. Само собою повстало питання: для чого ж ми зібралися і що маємо робити дальше?
Про те, що червоний фронт на заході заломався, а поляки і українська армія провадять успішний наступ на цілому фронті — ми мали вже цілком певні відомосте. Підчас наради прибув із Черкас наш холодноярський старшина-розвідчик і оповів, що червоні стягають за Канів частини для оборони Києва від повстанців. Всі червоні частини, що були на Черкащині, дістали наказ негайно вирушити туди. Частини, які зконцентрувалися були в Черкасах — поспішно вирушили вверх по Дніпру. В Черкасах залишилася лише мінімальна кількість потрібна для оборони міста. Всі комуністи, комсомольці і охотники з-посеред позапартійних жидів, дістали зброю і зосереджені в казармах та установах. Військове та залізничне майно вивозиться на лівий беріг Дніпра. Установи всі спакувалися і приготовилися до евакуації.
Старшина той розмовляв з червоноармійцями різних частин. Настрій в частинах пригнічений, подекуди — просто панічний. Кружляють серед червоноармійців чутки, що на польський фронт прибула величезна французька армія з ґазами і „лучами смерти“, з якою годі червоній армії боротися, що в Москві повстали проти большевиків робітники всіх заводів і фабрик, що в Одесі — анґлійський десант, по всій Україні повстання і т.д. Один із червоноармійців (наш розвідник теж видавав себе за червоноармійця) по секрету шепнув йому „новинку“, що Ленін і Троцький, захопивши досить золота — драпнули вже аеропляном за кордон.