Епікур був у певному сенсі правий. Щастя не дається легко. Попри наші безпрецедентні досягнення за останні кілька десятиліть, неочевидно, що сучасні люди більш задоволені, аніж їхні попередники в минулі роки. Справді, можна зауважити зловісні ознаки того, що, попри вищий добробут, комфорт і безпеку, кількість самогубств у розвинених країнах також значно вища, ніж у традиційних суспільствах.
У Перу, Гаїті, Філіппінах і Ґані — країнах, що розвиваються, де панує висока бідність і політична нестабільність, — майже п’ять осіб на сто тисяч здійснюють самогубство щороку. У багатих і мирних країнах — Швейцарії, Франції, Японії, Новій Зеландії — щорічно понад десять осіб зі ста тисяч позбавляють себе життя. У 1985 році Південна Корея була відносно бідною країною, із сильними традиціями й авторитарним правлінням. Нині Південна Корея — провідна економічна держава, її громадяни належать до найосвіченіших у світі, вона має стабільний і відносно ліберальний демократичний режим. Проте якщо 1985 року близько дев’яти південнокорейців на сто тисяч вбивали себе, то нині річний показник сягає 36 осіб на сто тисяч населення.
Звичайно, спостерігаються протилежні й значно обнадійливіші тенденції. Так, різке зниження дитячої смертності, безумовно, посилило щастя людей і частково компенсувало напругу сучасного життя. Усе-таки, навіть якщо ми стали дещо щасливішими, аніж наші попередники, наш добробут зростає не так, як можна було очікувати. У кам’яну добу середньостатистична людина мала у своєму розпорядженні близько чотирьох тисяч калорій енергії на день. Сюди входила не лише їжа, а й енергія, отримана від приготування їжі, виготовлення одягу, занять ремеслом і обігріву багаттям. Нині середній американець споживає 228 тисяч калорій енергії на день, щоб не лише живити свій шлунок, а й автомобіль, комп’ютер, холодильник і телевізор. Тобто середній американець використовує в шістдесят разів більше енергії, аніж середній мисливець-збирач кам’яної доби. То що, середній американець у шістдесят разів щасливіший? Можна лише скептично посміхнутися таким райдужним висновкам.
І навіть якби ми подолали численні вчорашні негаразди, досягнути позитивного щастя може виявитися значно важче, аніж подолати страждання. Лише шматок хліба зробив би щасливою середньовічну людину, що помирала з голоду. Як ви принесете задоволення втомленому, добре оплачуваному й надмірно товстому інженерові? Друга половина XX століття була золотим віком для США. Перемога у Другій світовій війні, за якою настала й ще більш вирішальна перемога у «холодній війні», перетворила США у провідну глобальну супердержаву. Від 1950 до 2000 року американський ВВП зріс із двох трильйонів доларів до дванадцяти трильйонів. Реальний ВВП на душу населення подвоївся. Нові контрацептиви зробили секс вільнішим, аніж будь-коли. Жінки, афроамериканці, ґеї (і представники інших меншин) зрештою отримали більший шматок американського пирога. Нестримний приплив дешевих автомобілів, холодильників, кондиціонерів повітря, пилосмоків, посудомийних і пральних машин, телефонів, телевізорів і комп’ютерів змінив щоденне життя невпізнанно. І все ж дослідження показали, що суб’єктивний рівень добробуту американців у 1990-х роках залишився приблизно таким самим, яким був у 1950-х.
У Японії середній реальний дохід зріс у п’ять разів з 1958 по 1987 рік, і це був один з найшвидших економічних бумів в історії. Ця лавина добробуту вкупі з міріадами позитивних і негативних змін у стилі життя й соціальних відносинах японців мала несподівано слабкий вплив на суб’єктивний рівень добробуту японців. У 1990-х роках вони були настільки ж задоволені — чи незадоволені, — як і в 1950-х.
Виявляється, що наше щастя розбивається об якусь містичну скляну стелю, що перешкоджає йому збільшуватися, попри всі наші безпрецедентні досягнення. Навіть якщо ми забезпечимо кожному безкоштовне харчування, вилікуємо всі хвороби й встановимо мир у всьому світі, це не обов’язково розіб’є оту скляну стелю. Досягнення реального щастя не буде легшим, аніж подолання старості й смерті.
Скляна стеля щастя утримується двома міцними колонами — психологічною й біологічною. На психологічному рівні щастя залежить від очікувань, а не об’єктивних умов. Ми не отримуємо задоволення від мирного й заможного існування. Радше ми стаємо вдоволеними, коли реальність збігається з нашими очікуваннями. Погана новина в тому, що, коли умови поліпшуються, очікування зростають. Різке поліпшення умов, яке відбувається в людському суспільстві останніми десятиліттями, переростає у більші очікування, а не в більше вдоволення. Якщо ми нічого з цим не зробимо, наші майбутні досягнення також можуть залишити нас настільки ж невдоволеними, як і завжди.