Приблизно 2300 років тому Епікур застерігав своїх учнів, що нестримне прагнення до щастя, імовірно, зробить їх нещасними, а не щасливими. За кілька століть до того Будда зробив ще радикальнішу заяву, навчаючи, що прагнення до приємних відчуттів є фактично коренем страждань. Такі відчуття — просто ефемерні й безглузді вібрації. Навіть коли ми переживаємо їх, ми не реагуємо на них із задоволенням, радше палко бажаємо більшого. Тож не важливо, чи багато блаженних або збудливих відчуттів я можу переживати, вони усе ж ніколи не задовольнять мене.
Якщо я ідентифікую щастя з приємними відчуттями і намагаюся переживати їх знову й знову, у мене не залишається вибору, окрім як прагнути їх постійно. Коли я нарешті досягну їх, вони швидко зникнуть, а оскільки лише сама пам’ять про минулі втіхи не задовольнятиме мене, я муситиму починати погоню за ними знову й знову. Навіть якщо погоня триватиме десятиліттями, це не принесе мені якогось тривалого успіху. Навпаки, що більше я прагну цих приємних відчуттів, то більше переживаю стрес і невдоволення. Щоб досягти справжнього щастя, людям треба сповільнити гонитву за приємними відчуттями, а не прискорювати її.
Це буддійське бачення щастя багато в чому збігається з біохімічними поглядами. І ті, і ті погоджуються, що приємні відчуття зникають так само швидко, як і з’являються, і, оскільки люди ганяються за приємними відчуттями, фактично не переживаючи їх, вони залишаються невдоволеними. Однак ця проблема має два дуже різних розв’язки. Біохімічний розв’язок полягає у створенні продуктів і процедур, що забезпечать людині нескінченний потік приємних відчуттів, тож ми ніколи не будемо їх позбавлені. Пропозиція Будди полягала в ослабленні наших прагнень до приємних відчуттів і недопущенні контролю над нашим життям. Згідно з Буддою, ми можемо натренувати наш мозок на уважне спостереження за тим, як всі відчуття постійно виникають і зникають. Коли розум навчиться бачити наші відчуття такими, як вони є, — ефемерними й безглуздими вібраціями, — ми втратимо інтерес до гонитви за ними. Бо який сенс ганятися за чимось, що зникає так само швидко, як і з’являється?
У нинішній час людство більш зацікавлене в біохімічному розв’язку. Не важливо, що кажуть монахи в гімалайських печерах чи філософи у своїх баштах із слонової кістки, для капіталістичного джаґернаута щастя — це задоволення. Крапка. З кожним роком наша терпимість до неприємних відчуттів знижується, а наша гонитва за приємними відчуттями посилюється. І наукові дослідження, і економічна діяльність спрямовані на досягнення цього результату, щороку продукуючи кращі засоби проти болю, нові смаки морозива, комфортабельніші матраци й подібні до наркотиків ігри для наших смартфонів, щоб ми не страждали жодної секунди, чекаючи автобуса.
Звичайно, усього цього недостатньо. Оскільки Homo sapiens не була пристосована еволюцією до переживання постійно приємностей, якщо саме цього людство все ж прагне, то ані морозиво, ані ігри на смартфоні не допоможуть. Треба буде змінити нашу біохімію й перепроектувати наші тіла й мізки. Тож ми й працюємо над цим. Ви можете сперечатися, добре це чи погано, однак схоже, що другий величний проект XXI століття — забезпечити глобальне щастя — міститиме в собі перепроектування Homo sapiens, щоб вона могла задовольнятися нескінченною насолодою.
БОГИ ПЛАНЕТИ ЗЕМЛЯ
У пошуку задоволень і безсмертя люди фактично намагаються піднятися до рівня богів. Не тому, що це небесні якості, а для того, щоб подолати старість і злидні, люди мусять отримати богоподібний контроль за своєю власного біологічною основою. Якщо ми колись здобудемо силу видалити смерть і біль з нашої системи, цієї самої сили буде, мабуть, достатньо і для проектування нашої системи задоволення до будь-яких наших потреб, і для маніпулювання нашими органами, емоціями й розумом у мільйони способів. Ви могли б купувати для себе міць Геркулеса, чуттєвість Афродіти, мудрість Афіни чи безумство Діоніса, якщо саме цього прагнете. Дотепер збільшення людської сили базувалося в основному на поліпшенні зовнішніх інструментів. У майбутньому воно може базуватися радше на підвищенні здатності людського тіла й розуму або на безпосередньому злитті з нашими інструментами.
Удосконалення людей до рівня богів може відбутися трьома способами: через біоінженерію, розробку кіборгів і розробку неорганічних істот.
Біоінженерія починається з розуміння того, що ми зовсім не знаємо повного потенціалу нашого органічного тіла. Протягом чотирьох мільярдів років природна еволюція коригувала й підправляла ці тіла, у результаті чого ми пройшли шлях від амеби до рептилій, потім до ссавців і нарешті до Homo sapiens — Людини розумної. Однак нема причин вважати, що Homo sapiens — це остання стадія. Відносно малі зміни в генах, гормонах і нейронах були достатні для перетворення Homo erectus,' — яка не могла продукувати нічого ліпшого за кремнієві ножі, — у Ното sapiens, що творить космічні кораблі й комп’ютери. Хтозна, якими можуть бути результати ще кількох змін у нашій ДНК, гормональній системі чи структурі мозку. Біоінженерія не збирається терпляче чекати, поки природний відбір зробить свої дива. Замість цього біоінженери візьмуть старе тіло людини розумної й цілеспрямовано перепишуть її генетичний код, прокладуть нові мережі в мозку, змінять її біологічний баланс і навіть виростять нові кінцівки. У такий спосіб вони створять нових божків, які відрізнятимуться від людини розумної настільки, наскільки ми відрізняємося від людини прямоходячої.