Особливо гіркою долю одомашнених тварин робить не те, як вони помирають, а перш за все — як вони живуть. Два суперечливих чинники сформували умови життя тварин на фермах з давніх часів до наших днів — бажання людини і потреби тварини. Так, люди вирощують свиней, щоб мати м’ясо, однак якщо вони хочуть мати постійне постачання м’яса, то мусять подбати про тривале виживання й розмноження свиней. Теоретично це мало би захистити тварин від крайніх форм мук. Якби фермер не турбувався як слід про своїх свиней, вони б скоро померли без потомства, і фермер був би голодний.
На жаль, люди можуть спричиняти жахливі страждання тварин на фермах різними способами, навіть коли забезпечують їх виживання і репродукцію. Корінь проблеми в тому, що одомашнені тварини успадкували від своїх диких предків багато фізичних, емоційних і соціальних потреб, які не задовольняють люди на фермах. Фермери за звичкою ігнорують ці потреби без будь-якої економічної шкоди для себе. Вони замикають тварин у тісних клітках, обрізають їхні роги й хвости, відділяють матерів від потомства і вибірково вибраковують калік. Тварини сильно страждають попри те, що вони продовжують жити і розмножуватися.
Чи не суперечить це найосновнішим принципам природного відбору? Теорія еволюції стверджує, що всі інстинкти, мотиви й емоції розвивалися єдино в інтересах виживання й розмноження. Якщо так, чи не доводить постійне розмноження домашніх тварин, що всі їхні реальні потреби задовольняються? Як може свиня мати «потреби», які жодним чином не пов’язані з її виживанням і розмноженням?
Цілком правильно, що всі інстинкти, мотиви й емоції розвивалися, щоб задовольнити еволюційну вимогу виживання й розмноження. Однак якщо ці вимоги раптом зникають, то інстинкти, мотиви й емоції, сформовані ними, не зникають одночасно з вимогами. Принаймні не миттєво. Навіть якщо вони більше не обов’язкові для виживання й розмноження, ці інстинкти, мотиви й емоції продовжують формувати суб’єктивний досвід тварин. І для тварин, і для людини аграрна діяльність змінила селекційні вимоги майже за одну ніч, однак не змінила їхніх фізичних, емоційних і соціальних мотивів. Звичайно, еволюція ніколи не зупинялася, і вона продовжувала модифікувати людей і тварин протягом дванадцяти тисяч років з появи сільського господарства. Наприклад, люди в Європі й Західній Азії розвинули свою здатність споживати коров’яче молоко, тоді як корови втратили свій страх перед людьми, а сьогодні вони дають значно більше молока, ніж їхні дикі предки. Але ж це штучні зміни. Глибокі чуттєві й емоційні структури корів, свиней і людей не дуже змінилися з часів кам’яної доби.
Чому сучасні, люди так полюбляють солодощі? Не тому, що на початку XXI століття ми мусимо жадібно поглинати морозиво й шоколад, щоб вижити. Радше це походить із кам’яної доби, коли наші предки збирали солодкі фрукти або мед, і найрозумнішим було наїдатися щонайшвидше і щонайбільше. Чому молоді люди так легковажно керують автомобілями, устряють в авантюри й хакають конфіденційні інтернет-сайти? Бо вони слідують давнім генетичним настановам, що можуть бути безглуздими і навіть контрпродуктивними сьогодні, однак мали серйозний еволюційний сенс сімдесят тисяч років тому. Молодий мисливець, що ризикував своїм життям, намагаючись під час полювання на мамонта перевершити всіх своїх конкурентів, добивався руки місцевої красуні, а ми сьогодні відчуваємо дію його генів мачо.
Та сама еволюційна логіка визначає життя свиней, свиноматок і поросят на людських фермах. Щоб виживати й відтворюватися в дикій природі, стародавні кабани мусили пересуватися по великих територіях, знайомлячись зі своїм довкіллям і остерігаючись пасток і хижаків. Вони також потребували спілкування й співдіяльності зі своїми сусідами-кабанами, утворюючи складні групи, у яких домінували старі й досвідчені матріархи. Еволюційний тиск послідовно зробив диких Кабанів і ще більшою мірою диких свиноматок дуже розумними соціальними тваринами, які характеризувалися допитливістю і сильною потребою в соціалізації, іграх, блуканні довкола й дослідженні свого середовища. Свиноматка, народжена з якимись відхиленнями, що робили її байдужою до свого довкілля й до інших свиней, навряд чи могла вижити або дати потомство.
Потомки диких свиней — домашні свині — успадкували розум, допитливість і соціальні навички. Як і дикі кабани, домашні свині спілкуються за допомогою багатого арсеналу усних сигналів і запаху: свиноматки розпізнають унікальні писки своїх поросят, тоді як дводенні поросята вже відрізняють голос матері, коли вона кличе їх, від голосів інших свиноматок. Професор Стенлі Кертіс з Університету штату Пенсільванія тренував двох свиней на ім’я Гамлет і Омлет керувати спеціальним джойстиком за допомогою п’ятачків і виявив, що ці свині невдовзі склали конкуренцію приматам у навчанні й простих комп’ютерних іграх.