— Та що це ви, телепні? — гукнув Семен.
Але хвиля збудження швидко спливла.
До найближчої «їдальні» зоставалося близько сорока метрів, але, здавалось, останні сили залишили космонавта; між його дедалі слабшою волею і знерухомілим тілом немовби постав непроникний бар’єр.
— Що це вони? — силкувався зрозуміти, що ж воно діється, Семен. — Веселі, вродливі молоді люди. Люди, як боги. Все автоматизоване. Не видно, щоб хтось працював, — тільки розважаються. Невже виродження, дегенерація у світі повної автоматизації?
Нова група проходила мимо — троє гінких плечистих хлопців у кольорових сорочках і три дівчини в білих сукнях та сандалях на засмаглих струнких ногах.
— Гей, ви! — хрипко промовив Семен, марно намагаючись привернути до себе увагу.
Тут одна з дівчат спіткнулась об тіло космонавта і щось прощебетала своєю дзвінкою пташиною мовою.
— Друзі! Це не об’ємник. Він справжній! — переклав лінгатор.
— Не об’ємник, — без найменшого зацікавлення озвались всі, не сповільнюючи ходи.
— Куди ж ви? — гукнув їм Семен. — Заждіть. Допоможіть мені!
Відповіді не було.
— Споживачі, — презирливо прошепотів Семен і спитав навздогін: — Де ваші вчені, інженери.
— Вчені! Вчені! — весело перекидалися незнайомим словом молоді люди. — Чудне слово! Ха-ха-ха!
Вони пришвидшили ходу, а тоді побігли до найближчого гаю.
— Послухайте-но, — долинуло до Семена, — якого вірша я склав: «О ти, підплилий кров’ю, з погаслим зором, мертвотним видом…»
«Так, — подумав Семен, — ситуація прояснюється. Треба дивитися правді в вічі. Мене не знайти жодній рятувальній експедиції і зa тисячу років. Тут мене рятувати ніхто не збирається, а без допомоги я приречений…»
Він поглянув уперед, прикидаючи: куб, де, видно, містився інформаційно-енергетичний центр, був на тій самій відстані, що й найближча їдальня — за сорок метрів.
Семен розумів, що сили його майже вичерпалися, що він має правильно вибрати ціль і що більше, як ці сорок метрів, йому не проповзти… І космонавт поповз до куба.
Ці метри він долав понад годину. Він довго відпочивав коло куба, потім зняв з паса лазерний пістолет і затерплими руками добув з нього компактну енергоустановку. Він ще раз зважив усі «за» й «проти». Так, ухвала правильна: якщо цим веселунам нічого буде їсти, вони змушені будуть працювати. І це кінець кінцем зробить їх людьми. Нехай і не в першому поколінні.
Семен замкнув установку, і вибух — другий за минулу добу — струснув парк.