— Ми розмістили військо таким чином, щоб максимально використати переваги місцевості. Тож усі дев'ять полків, поділені на дві частини, стоять широким півколом у напрямку на захід та південний захід. Однією частиною командує пан Ходкевич безпосередньо, другою, прислухаючись до його мудрих порад, Сейм призначив командувати мене. У тилу маємо цю фортецю і міст, який ви могли бачити і яким, власне, ми переправилися сюди. Переправилися без наших спільників, козаків. Припасів у війську майже на місяць. Артилерія розташована…
— Я мав змогу спостерігати за розташуванням артилерії, — коротко перебив Сагайдачний.
Любомирський «одягнув» на обличчя свою найлюб'язнішу посмішку і, позирнувши на Сагайдачного, запитав:
— Ми, нарешті, хотіли почути, де наші союзники. Вам відомо, що до гетьмана Бородавки вже неодноразово відряджалися посланці, але він нічого певного нам не відповів?
— Відомо, — почулася похмура відповідь.
— Навпаки, — продовжив Любомирський, — він нахабно відхилив наше прохання приєднатися до війська його королівської мосці ще на Поділлі, до переправи через Дністер. А тепер до нас доходять чутки, до того ж із вірогідних джерел, що Бородавка розкидав своє військо чатами по всій Волощині, знаходячись майже у прямій видимості у турецької армії. Тож є значні втрати.
Доповідають, що турки побили велику кількість козаків, декілька сотень взяли в полон. І це все від бажання нагріти руки легкою здобиччю. Тож я волів би поставити питання панові Сагайдачному: коли ви збираєтеся виконувати рішення козацької Ради від п'ятнадцятого червня, яка відбулася у Сухій Діброві? Адже нам було обіцяно всіляке сприяння з вашого боку, шановний пане Сагайдачний.
Сагайдачний піднявся і пройшовся по кімнаті. Потім обвів поглядом присутніх.
— Як вам відомо, ясновельможний пане Любомирський, і вам, шановне панство, я до останнього часу знаходився у Варшаві, де вів переговори з панами сенаторами. Метою цих переговорів було владнати відносини козацтва і Польщі. Адже вам відома ситуація, що склалися за останні декілька десятиліть в Україні. Так, ми вирішили у Сухій Діброві допомагати Польщі, хоча шановне панство пам'ятає, як їм відмовили у допомозі уряди Франції, Австрії, Іспанії та Італії. Козаки погодилися виступити проти турків, але й у них було багато прохань до його королівської величності. Отже, ці питання я вирішував у Варшаві. Скажу відразу, що ми досягли згоди, і я їхав у військо з приємними новинами. Однак те, що я чую від вас, шановний пане Любомирський, глибоко засмучує мене. Повинен визнати, що Бородавка дуже нерозумно поводиться. Тож я всіма силами буду намагатися виправити те, що сталося. Сподіваюся, що все ще можна поправити.
— Я гадаю, пан Любомирський дещо згущує фарби. Проте факт залишається фактом. Бородавка нахабно поводився з послами, які, до речі, були шляхтичами, а також відмовився виконувати всі наші накази, — Ян Кароль Ходасевич невдоволено глянув на Сагайдачного. — Я хотів би, щоби пан Сагайдачний знав: ми воліли б бачити його на чолі козацького війська. Бородавка зарекомендував себе украй погано в очах наших. Навіть не уявляю, як ми зможемо з такою людиною узгоджувати спільні дії проти ворога. Одним лише цим Бородавка грає на руку Османові й на згубу отчизні.
Сагайдачний спокійно оглядав присутніх. На обличчі жодного виразу, хоча в голові ціла буря почуттів. Ось воно! Нарешті заговорили прямо, не те, що там, у Сеймі. Бородавка для них надто одіозна постать, Бородавка — невдячний хам, Бородавка — загроза мирному сусідству польської та української націй… І все. А тепер чітко: Бородавка — зрадник, він грає на руку ворогові. І головне, на його місці хочуть бачити Сагайдачного. Усе ж вирішив не виказувати ні згоди, ні незгоди. Ходкевич повинен знати: реєстровим козацьким військом командує козацький гетьман, а не коронний.
— Яцька Неродича на гетьманство призначив не я, — твердо вимовив Сагайдачний, дивлячись в очі віденського воєводи. — Це компетенція Ради. Тож усунути його може лише Рада, ви всі це добре знаєте. Єдине, що можу пообіцяти, — це обговорення поведінки гетьмана на раді старшин. А там, як вирішать козаки.
– І все ж таки, пане Сагайдачний, нам невідомо, де у цей час знаходиться Бородавка. Щоб вирішити його долю, треба його відшукати.
Фраза належала Якову Собеському, середнього зросту, огрядному, але надзвичайно енергійному сорокап'ятирічному чоловікові. Собеський не міг усидіти на місці й підхопився на рівні. (Втім, знаючи його як досвідченого дипломата, Сагайдачний зрозумів, що це лише гра.)