— Це ви так кажете, — відповідає жінка. — Але ви єдиний, хто має магічну здатність видобувати ДНК зі стрижнів шерстин. Мені б таку.
Раптом я розумію, хто це.
— Ви докторка Кендалл?
— Так.
— Я допоможу вам провести незалежну перевірку.
Я певен, що Джуліан дасть їм доступ до своєї лабораторії.
— Зараз важливо те, що на носі прес-конференція, і заявляти, що ви впіймали ведмедя, було б безвідповідально та необачно. Десь там досі бродить ведмідь-убивця. Ба гірше, ми навіть не знаємо, чому він убив Джуніпер.
Шерифка Тайсон переводить напружений погляд на Річардса.
— Це можливо?
Він робить глибокий вдих.
— Ми знайшли її кров на шерсті ведмедя.
— Так, — киває вона, — проте ведмеді часто крутяться біля здобичі інших ведмедів.
— Таке трапляється, — знезброєний, Річардс опускає голову. — Можливо. Дуже можливо. Дідько... Я сподівався, ми впіймали виродка. Це погано. Ба гірше, я міг убити невинного ведмедя.
— Скасовуємо прес-конференцію? — питає Ґленн.
Тайсон хитає головою.
— Ні. Ми з’ясували, як вона загинула. Можемо повідомити, що частина інформації є таємною в інтересах слідства. Скажемо, щоб люди були обережними.
Вона зиркає на мене.
— Моліться, щоб ви не помилялися.
Її натиск змушує мене відступити на крок. Я натикаюся на дошку.
— Я дуже ретельно все вивірив.
— Здається, він пройшовся по всій моїй базі даних, — зауважує Кендалл, проглядаючи щось на своєму телефоні — мабуть, записи в базі.
— Ви знайшли збіг?
— Так... це UA.221.999.
Я чекаю, доки вона оголосить їм прізвисько звіра.
— Також відомий як Патрач.
— Господи, — бурмоче Ґленн. — Цього нам тільки бракувало. Гризлі на ймення Патрач, що гуляє на волі.
— Ви впевнені, що ДНК саме його? — питає Кендалл.
— Цілком, — без тіні сумніву відповідаю я. — Я перевірив декілька разів.
Вона хитає головою.
— Тоді, здається, ви помилилися.
— Помилився?
Кендалл зітхає з полегшенням.
— Докторе Крей, UA.221.999, відомий також як Патрач, помер минулого року.
— Помер?
Я намагаюся усвідомити сказане.
— Так. Я сама оглядала труп, коли ми вилучали його нашийник із GPS. Патрач дуже навіть мертвий.
Вона вказує на дошку.
— Швидше за все, ця шерстина потрапила у зразок випадково. Можливо, стара шерстина опинилась на Джуніпер, коли вона зачепилася за якусь колоду. А може, на хутрі Варта досі було трохи шерсті Патрача. Та я знаю напевне, що її не вбивав ведмідь-примара.
Я відчуваю на собі погляди кожного присутнього в залі: вони усвідомлюють, що увесь цей час розважали дурника.
Кендалл злегка похитує головою.
— Слава богу, — бурмоче Річардс.
У мене німіють кінцівки. Маркер випадає з рук і котиться підлогою.
— Докторе Крей, залиште нас, — наказує шерифка Тайсон. — Після конференції я поговорю з детективом Ґленном і вирішу, що з вами робити — арештувати чи відправити до психіатра.
Її слова мене мало турбують, позаяк думки охоплює нове усвідомлення.
Відкриття Кендалл — не те, чим здається.
— Ви що, не розумієте? — тихо запитую я.
На мене не звертають уваги. Усі повертаються до обговорення конференції.
Мене млоїть.
Вони не розуміють.
Це ж так очевидно.
Ось чому перш за все заарештували мене.
Ось чому Джуніпер тікала не туди.
Тепер усе прояснилося.
— Ви не розумієте?! — вигукую я.
Усі погляди знову на мені.
— Офіцере, — кричить Тайсон у відчинені двері. — Виведіть звідси цього чоловіка.
Я не звертаю на неї уваги і вдаряю рукою по точці на мапі, де знайшли Джуніпер.
— Ви що, подуріли? Її вбив не ведмідь! Її вбив хтось, хто хотів, щоб усі так думали!
Западає тиша.
Я розумію, як це звучить. Та певен: якщо повернуся зі зразком до своєї лабораторії і дізнаюся, що у нього потрапило щось стороннє — а в лабораторії цього точно не сталося б — значить, це могло статися лише на місці події. Шерстина мертвого ведмедя могла опинитися на тілі Джуніпер тільки в одному випадку: якщо хтось її туди поклав.
Гадки не маю, як чи чому, проте ось куди мене завела логіка. На жаль, нікому, крім мене, це не здається таким очевидним.
У відповідь на мою нестриманість до зали забігають два товстошиї офіцери. Мене притискають до стіни, надівають наручники й виводять, перш ніж я встигаю хоч щось пояснити.
Розділ 20
Підстава
Мене заштовхнули до маленької кімнати з металевими дверима та вузьким віконцем із армованим склом. Уздовж чорної стіни стоїть лавка. Це якась камера утримання, проте без туалету. Сподіваюся, це тому, що тут надовго не затримують.
Тут міцна стеля і бетонні стіни.
От лайно... Тепер я зрозумів. Я за ґратами.
Господи.
Я валюся на лавку. Щось у мені хоче почати гупати у двері й доводити, що сталася якась помилка. Та я розумію, що їм така поведінка здасться ще більш божевільною.
Ті вирази на їхніх обличчях, коли довбні шерифки Тайсон виводили мене...
Вони вирішили, що я геть оскаженів.
А так і було. І досі є. Зірвався, бо вони ігнорують те, що в них перед самим носом.
Вони влаштували в мене вечірку зі спецпризначенцями, бо щось указувало на те, що Джуніпер убила людина.
Я не бачив знімків із розтину, та чудово розумію, що напад ведмедя і напад людини мають суттєво відрізнятися.
З невідомої причини в цьому разі різниці спершу не виявили.
Вони шукали людину і знайшли мене. Коли в рані Джуніпер виявили шерстину ведмедя й отримали змогу більш детально її дослідити, мене відпустили.
Її кров на хутрі Варта значно полегшила справу.
Відкрили, закрили.
На решту вирішили не зважати. Може, тому, що це виглядає надто неймовірно. Але ж усе збігається з доказами.
На Джуніпер напали біля дороги, та вона тікала в напрямку від неї. Чому?
Найпростіше пояснення — тому що її принесли на ту галявину із зав’язаними очима, і вона не знала, де опинилася. Вона просто тікала.
У її ранах виявляють шерстину Патрача. Доволі добре збережену шерстину, з якої ми змогли витягти яДНК — навіть в ідеальних умовах це майже неможливо. Що вже говорити про ту, яка рік пролежала в лісі.
Якщо керуватися суто природним поясненням, то шанси на те, що шерстина Патрача могла опинитися у рані Джуніпер, просто астрономічні. Ймовірність знайти там волосину Чарльза Менсона[12] й то була б вища.
Не знайшли на місці вбивства й шерстини Варта. Якщо він вивалявся в її крові, як я, то мав би лишити бодай якийсь слід.
Але кров Джуніпер якимось дивом з’явилась на ведмеді за кілька миль звідти.
Якби ведмеді були людьми, це б називалося підставою.
Якщо є підстава, то має бути й той, хто підставив.
Хтось мав доступ до тіла Джуніпер та шерсті Патрача. Пізніше до її крові приманили Варта.
Це приводить мене до параноїдального висновку: підозрюваним може бути кожен із присутніх на прес-конференції.
Найбільшу підозру викликає Річардс, проте він поводився не так, як, на мою думку, мала би поводитись винна людина. Його реакція була природною: він хотів покінчити з ведмедем, який убив Джуніпер. І дуже засмутився через те, що міг застрелити не ту тварину.
Якби він убив Джуніпер, логічно було б приєднатися до загальної атмосфери в залі і вказати на мене пальцем. Та він так не зробив.
Щодо інших: шерифка Тайсон — сама незворушність, а детектив Ґленн для мене взагалі загадка, проте, гадаю, обоє знайшли б кращі способи приховати вбивство.
У цьому немає ніякого сенсу Та й я погано знаюся на людях.
Малоймовірно, що це хтось із них. Це було б аж надто в дусі Аґати Крісті.
Трясця, а що як я помиляюся і насправді все так, як вони й говорять?
Утім, інтуїція підказує мені, що це не так. Тут є якась схема.