Він киває Палмер, потім звертається до мене.
— Я Вітмаєр, виконувач обов’язків шефа поліції. Це ви той джентльмен, що знайшов тіло?
Я встаю.
— Так, сер.
— Чудова робота. Ганні розповів мені, що ви біолог і визначили, що над могилами ростуть особливі рослини.
Господи. На цю тему не завадило б написати книгу.
— Якщо коротко — так, — кажу я, надто втомлений для пояснень.
Вітмаєр підходить і тисне мені руку.
— Що ж, дякую. Ми ще не отримали підтвердження, що це Челсі. Та гадаю, це справді вона.
Він киває в бік пакета для сміття на стійці, в якому лежить пальто Челсі.
— Це її?
Так.
Він кидає погляд на Палмер.
— Ніхто не докумекав покласти до доказів?
— Вибачте. Маккенна просто лишив пакет тут.
Вітмаєр дістає з кишені пару рукавичок і надіває на обличчя маску. Мабуть, був у них і на місці поховання.
Він обережно розв’язує вузол Маккенни й зазирає всередину, після чого поспіхом зав’язує.
— Керол, простежиш, щоб це опинилося під замком?
Палмер забирає пакет і несе в кінець коридору.
— Здається, Ембер і Девон злиняли, — каже Вітмаєр.
— Навіщо їм це?
Вітмаєр вказує на моє обличчя в синцях.
— Девон?
— Сталося непорозуміння. Я хотів поговорити з Ембер про те, що трапилося з Челсі. А їм здалося, що річ насправді в іншому.
Вітмаєр із розумінням киває.
— Бажаєте висунути звинувачення?
— Ні. Я тут лише для того, щоб дізнатись, що сталося з Челсі та як це пов’язано з Джуніпер Парсонс.
— З дівчиною, яка загинула у Філмаунті? Ведмідь, правильно?
— Я так не вважаю. Тому й приїхав сюди.
— Що ж, ми запросимо експертів зі штату для проведення судмедекспертизи. Де ви зупинилися?
— «Криксайд Інн».
— У Ґаса? Він хороший чоловік. Ви ще будете тут завтра?
— Так. Скоро маю повертатися у справах до Остіна. Але ще маю кілька днів.
— Гаразд. Завтра займемось офіційними свідченнями. А поки відпочиньте.
Мені легшає від того, наскільки спокійно та професійно поводиться Вітмаєр. Голос розуму серед суцільного божевілля.
Він проводжає мене до головного входу.
— Ще раз дякую. Треба буде зв’язатися з шерифкою Тайсон і дізнатись, що їй відомо.
Вітмаєр робить паузу.
— Ви говорили з нею раніше у Філмаунті?
Від згадки в мене в жилах холоне кров.
— Так... Їх моя розповідь не дуже зацікавила.
— Упевнений, це точно пробудить їхній інтерес.
Маю передчуття, що це не так уже й добре.
Розділ 41
Стаз
Об одинадцятій ранку у двері мого мотельного номеру стукають. Я майже не спав, попри те що був украй виснажений. Більшу частину ночі я збирав докупи свої нотатки та складав повну картину подій і записував усе це на флешку для детективів.
Я робив усе ретельно, мов готував звіт для наукового журналу. Хотілося чітко показати хід моєї думки та послідовність подій, завдяки яким було знайдено тіло Челсі. Це може бути життєво важливо для того, щоб я лишився на волі.
Крім того, я додав дані, згенеровані МААТ, та інструкції щодо того, як користуватись онлайн-версією мого веб-сервера. Я впевнений, що у ФБР та інших відомств є кращі, більш точні інструменти, проте місцевим відділкам на зразок Гудзон-Крика вони можуть бути недоступні.
Окрім інформації про те, як я знайшов Челсі, я також додав усі дані щодо схеми, якою користується вбивця.
Людина, яка знає про кримінальні розслідування та судмедекспертизу більше за мене, точно матиме з чого почати.
Я самотужки за день знайшов ще одну жертву. Якщо залучити справжніх правоохоронців, цього типа можуть упіймати раніше, ніж я встигну повернутися до Остіна.
На пошті два повідомлення щодо того, чому я пропустив нараду факультету. Я нашвидкуруч набираю відповіді, зазначаючи, що допомагав правоохоронним органам у розслідуванні.
Писати таке приємно. Ганятися за жабами та дивними атракторами — це одне, а боротися зі злочинністю, впливати на щось важливе — геть інше.
Я склав список усього, що слід шукати в тілі Челсі. Попри поширену думку, нержавка сталь може бути розсадником бактерій. Судмедекспертам слід проаналізувати бактерії з ран Челсі та Джунігіер, а також вихідні зразки ґрунту з місць, де знайшли тіла.
Якщо знайдуть культуру, яка виявиться однаковою в ранах, та не в землі чи в неушкоджених частинах їхніх тіл, це означатиме, що вбивця користувався однією і тією ж зброєю. Щойно знайдуть підозрюваного, перевірка будь-яких гострих предметів, що належать йому, на бактерії допоможе довести його присутність в обох місцях.
Я додаю розділ, де в деталях описую лабораторні заходи, яких би вжив для отримання статистично значущого результату. Крім того, пояснюю, як можна використати маркери ДНК із бактеріальних культур, щоб дізнатися більше, аніж тільки назву виду.
Можливо, з їхніми даними я міг би скористатися МААТ і отримати конкретніші прогнози для інших клієнтів?
Цікавий був би проект. Наступного разу, коли говоритиму з Джуліаном, розповім. Йому має сподобатись.
Я вилажу з ліжка й відчиняю двері. На порозі стоїть офіцер поліції. Молодик із бейджем, на якому написано «Войтчак».
— Професоре Крей?
Я киваю, протираючи очі від сну.
— Мене попросили супроводити вас до відділку. У вас хочуть взяти офіційні свідчення.
— Добре. Зараз, дещо захоплю з собою.
Він терпляче чекає, поки я вдягаюся та збираю свої записи.
— Отже, це ви знайшли тіло? Я чув, ви виявили якусь рослину, яка росте тільки на мертвих людях?
Тьху, сарафанне радіо.
— Усе не так просто, — я закидаю рюкзак на плече. — Не чули, Девона й Ембер не знайшли?
— Поки ні.
— А тіло вже ексгумували?
— Про це я не знаю. Ним весь ранок займалися судмедексперти з поліції штату. Приїхали з самого ранку. Гадаю, експертизу на місці проводив головний судмедексперт.
Я радий, що до роботи ставляться так ретельно. На місці поховання Челсі має знайтись безліч цікавих точок даних.
Ми приїжджаємо у відділок, і мене ведуть до кімнати для переговорів, помітно більшої за ту, де вчора мене допитував Ґантер.
Я застигаю у дверях, помітивши в дальньому кінці столу шерифку Тайсон поруч із детективом Ґленном.
Спогади болісно спалахують перед очима. Звісно, вони теж мали приїхати, проте стрес після нашого останнього спілкування досі переслідує мене.
Ґленн підводить на мене погляд.
— Що у вас із оком, професоре?
Його тон щирий.
— Довга історія.
Мені вказують на порожній стілець із протилежного боку столу.
До кімнати заходить Вітмаєр у поло з логотипом поліції Гудзон-Крика. Його черевики брудні. Швидше за все, цього ранку він теж був на місці злочину.
— Професоре Крей, — Вітмаєр тисне мені руку.
— Це вона? — питаю я.
Він зиркає на Тайсон. Та киває. Гадаю, вони домовились про те, як слід вести цю справу. Приємно бачити, що вони спрацювалися.
— Вона, професоре. Це Челсі Бакорн. Тепер, коли всі зібрались, я попрошу розповісти про всі події, які привели вас сюди.
Вітмаєр вказує на моє підбите око.
— Я б нічого не пропускав. Ідеться про Челсі та Джуніпер.
Я пояснюю їм усе те, що розповів Ґантеру. Роблю загальний огляд МААТ і розказую, як програма привела мене в Гудзон-Крик. Детально описую, як саме ми знайшли тіло, і даю кілька посилань на випадок якщо їм захочеться перевірити.
Це виснажує. Мене кілька разів перебивають, питаючи про деталі, та пальцем ніхто не тицяє. Жодних звинувачень.
Завершивши, я кладу на стіл флешку.
— Все тут. Я думаю, це вкаже шлях до наступного тіла.
Увесь цей час шерифка Тайсон пильно за мною стежила.
Питання ставив Ґленн. Уряди-годи вона вказувала пальцем на щось зі списку, але мовчки.
Коли ж Тайсон нарешті починає говорити, я вражений.