Коли я зав’язував черевики на його ногах, то раптом усвідомив усі ті дрібниці, про які міг забути — на кшталт вузла, зав’язаного догори дриґом. Я зробив усе можливе, щоб виправити ці нюанси, і цілу годину без упину сновигав, намагаючись пересвідчитися, що підміну не виявлять одразу ж.
Наостанок я просто мав заспокоїтися й запевнити себе, що цього вистачить, аби переконати служби швидкого реагування та потрапити в новини. Гадаю, цього буде достатньо, щоб Кларк дійшов до потрібного мені висновку.
Попри всі ці дрібниці судово-медичної експертизи, найважливішим буде моє зізнання. Працюючи над тілом Крістофера, я обдумував, що казатиму. Це допомагало відволіктися від усвідомлення того, наскільки жахливо я чинив із тілом цього чоловіка.
До приїзду в Монтану я працював із безліччю мертвих тіл, та цього разу таки перетнув межу Чи такий уже я далекий від Кларка? Так, Крістофер уже був мертвий, та певним чином я таки глумився з нього. Останнє, чого він міг забажати, вживши смертельну дозу ліків, — це щоб якийсь придурок паплюжив його труп. А як же його родина? Що станеться, коли вони нарешті приїдуть забрати його для поховання і побачать, що я накоїв?
Усі ці думки змушують мене сісти й зробити паузу.
Я падаю на втоптану землю, де припаркував свій «Експлорер», і дивлюся на обличчя Крістофера. Від його червоно-білих щік відбивається місячне сяйво, через що він нагадує напівпотойбічну істоту.
— Якого дідька ти робиш, Тео? — питаю я себе.
— Виживаю, — кажу у відповідь. — Виживаю.
Хоч я і бачу можливість вибратися з цієї ситуації, та все ж упевнений: ніхто не зрозуміє, чому я зробив саме те, що зробив. «Чому ти не звернувся у поліцію? Чому нікого не попередив?»
Ці питання переслідуватимуть мене решту життя, якщо все не спрацює точнісінько так, як я запланував.
Уся ця підготовка і планування відволікали мене від реальної ситуації. Навіть припускаючи, що все спрацює і мені вдасться переконлива імітація суїциду, лишається одна дуже велика проблема: я досі не знаю, хто такий Кларк чи де він.
Він звелів мені вчинити самогубство, бо злякався, що я підібрався надто близько. Та правда в тому, що відомо мені не більше, ніж, як він припускає, я вже встиг розповісти поліції.
Я в такому самому глухому куті, як і вони.
Єдина надія — що Кларк боїться мене не лише через те, що, на його думку, я знаю, а й через те, про що, як він вважає, я майже дізнався.
Розділ 72
Екстрене повідомлення
О 7:22 в автомобілі, припаркованому на території незавершеного житлового будівництва на північний захід від міста, було знайдене тіло. За непідтвердженими даними, жертва — чоловік середнього віку Смерть могла настати від власноручного пострілу з пістолета в голову Мотив наразі невідомий, та ми можемо підтвердити, що раніше цього ранку наша агенція новин отримала посилання на потенційне зізнання на YouTube від особи, що пов’язана з низкою вбивств, які раніше правоохоронці по всьому штату класифікували як напади тварин. Це відеозізнання знято у транспортному засобі. Схоже, що місце зйомки — те саме, де знайшли тіло. Ведеться слідство.
Розділ 73
Мрець
Я сьорбаю застояну каву і дивлюся на стоянку мотелю з номера на другому поверсі. Мене ще не параноїть. Я просто втомився годинами без упину витріщатися в екран комп’ютера.
До дизельних насосів під’їжджає фура, звідти виходить приземкуватий чоловік у дублянці й прямує до заправки. До нього я бачив ще сімох, які робили те саме. Ніби там, далі дорогою, проводять кастинг, і обраних надсилають сюди.
Вісімнадцять годин тому в новинах озвучили моє ім’я й підтвердили мою смерть, а також показали відеозізнання, яке я розіслав по каналах. Останні півдоби я просидів у цьому готелі, за двісті миль від Гелени, намагаючись розкусити схему Кларка. Щогодини я боязко перевіряю інтернет, щоб дізнатись, викрили мене чи ні.
На фоні постійно ледь чутно ввімкнений телевізор. Я схвильовано чекаю наступного екстреного повідомлення. У вечірніх новинах я тричі бачив своє зізнання, а також кадри з місця моєї фальшивої смерті, зняті на відстані. Прес-конференції ще не було, показали лише зображення поліційного бланку, в якому зазначено, що ведеться слідство.
Ведеться... ведеться, ще й як.
Я намагаюся не думати про те, як на такі новини зреагували Джилліан чи Ґас, не кажучи вже про моїх батьків. Кілька разів мусив зупиняти себе, щоб не взяти телефон і не повідомити їм, що зі мною все гаразд.
Поки що не можна.
Я маю знайти його.
Я впевнений, що одразу ж після моєї «смерті» він нічого не заподіє Джилліан чи Ґасу. Це привернуло б зайву увагу і поліція дізналася б, що є ще один убивця. Він розумний і терплячий. Він чекатиме — лише згодом візьметься за них і перегорне цю сторінку.
Від постійної перевірки новин я почав чманіти, тож створив маленький скрипт, який шукає в інтернеті моє ім’я й надсилає текстові сповіщення щоразу, як воно з’являється в газетах Монтани.
Крім того, у мене є поліційний сканер, який дозволяє дізнаватися, чим тут зайняті копи — ті, що не користуються зашифрованим каналом. Якби вони викрили обман і саме розшукували мене, гадаю, в новини це точно просочилося б.
Фургон припарковано на задньому дворі, біля пожежного виходу. Я можу дістатися до нього через парадні двері або ж через заднє вікно, яке тримаю відчиненим, прив’язавши до туалету мотузкою. Скоріше за все, це зайві перестороги, та поліціянти — не єдині, хто може мене шукати.
Кларк — досвідчений мисливець. І хоч я не сумніваюся в тому, що Джилліан і Ґас наразі в безпеці, він точно прийде за мною, щойно дізнається, що я живий.
Ось чому так важливо знайти його, доки я ще «мертвий».
На жаль, моє полювання зайшло у глухий кут.
Джошуа Лі Кларк зник у 1980-х, невдовзі після того, як перестали натрапляти на монстра з Куґар-Крика. Наступного разу він з’явився, коли шість років тому було вбито найстаршу жертву, що її я знайшов біля Ред-Гука.
Підозрюю, що в цьому штаті Кларк орудував ще до того, та не здивуюся, якщо на десять-двадцять років він кудись виїжджав.
Скориставшись антропологічною програмою для реконструювання рис обличчя зі структури кісток, я створив дорослу версію обличчя Кларка, а тоді порівняв її з поліційними знімками, які знайшов у мережі. Після цього я переглянув тисячі можливих збігів і відкинув ті, що мали родинні зв’язки, які можна простежити.
Таким чином я звузив пошук до менш ніж двохсот людей. Щоб перебрати їх, я проглянув рапорти про арешти та злочини, які вони скоїли, і довірився інтуїції.
Лишилося з десяток варіантів, але жоден із них не здавався мені підхожим. Я знав, що науковий підхід тут мало чим допоможе, та підозрював, що Кларк може бути надто розумним і уважним, аби дати себе спіймати на таких дрібницях, як крадіжка в магазині чи торгівля метом із машини. Однак, враховуючи його потяг до жорстокості, цілком імовірно, що його могли заарештувати, коли він таки втратив над собою контроль, тож я продовжував шукати.
Коли пошуки за такою схемою так і не дали результатів, я спробував думати нестандартно. Останні дві години я зачаровано спостерігав за цією фіолетовою стрічкою активності, яку виокремила МААТ.
Дивлячись, як під’їжджають фури, я вирішив переглянути маршрути далекобійників, що збігалися б із місцями вбивств. Жодного збігу.
Є ще одна проблема — МААТ неабияк наполягає на тому, що місця полювання Кларк обирає залежно від доступності жертв. Це свідчить про те, що він підлаштовує свій маршрут під жертв, що було б украй складно, якби він мусив рухатись прописаним маршрутом. Я би помітив скупчення вбивств навколо певних дат, та їх нема.
Відчуття жаху зростає з кожним разом, як я заходжу в глухий кут. Я порпаюся в безлічі відкритих баз даних, до яких маю доступ. Заплатив за десятки довідкових перевірок, та цього просто недостатньо. Якби я мав ресурси на рівні ФБР та необмежені повноваження, можливо, мені б пощастило більше.