— Причина в тому, що злякався я ще рік тому, а не сьогодні. Рік тому я знайшов і голову. І сторожую її тут, в палаці, вже стільки місяців, а все не наважуюсь тобі показати.
Коли каган наказав показати й голову, єврей привів до нього дівчину. Вона була молода, вродлива, і голова її так достеменно повторювала каганову, що могла б підмінити її в дзеркалі. Якби хто побачив у дзеркалі її обличчя, то подумав би, що бачить кагана, тільки молодого. Тоді каган звелів привести всіх зібраних і наказав євреєві скласти з їхніх членів ще одного кагана. Доки конаючі каліки, чиї члени увійшли в тіло нового кагана, розповзалися в різні сторони, єврей написав на чолі новоствореного якісь слова і молодий каган, каган-наступник, потягнувся на ложі. Тепер нового кагана слід було випробувати, і єврей відправив його в спочивальню до каганової коханки, царівни Атех
. Зранку царівна відіслала до справжнього кагана наступне послання:
— Той, що був цієї ночі в моєму ліжку, — обрізаний, а ти — ні. Отож, або він є кимось іншим, а не каганом, або каган скорився євреям і обрізався, себто став кимось іншим. Отож виріши, що сталося.
Тоді каган запитав у єврея, що має означати ця різниця. Той відповів:
— Хіба не зникне вона, коли й ти обріжешся?
Каган завагався і ще раз запитав поради в царівни Атех. Та відвела його в темниці свого замку і показала там каганового двійника. Вона закувала його в ланцюги й кинула за ґрати, але він уже розірвав усі пута і тряс ґратами з величезною силою. За одну ніч він виріс настільки, що справжній каган здавався перед ним дитиною.
— Хочеш, щоб я його відпустила? — запитала царівна. Тоді каган так налякався, що наказав обрізаного кагана умертвити. Царівна Атех плюнула велету в чоло — і той впав мертвим.
Після того каган повернувся до греків, уклав з ними новий союз і взяв їхню віру за свою.
КИРИЛО (КОСТЯНТИН СОЛУНСЬКИЙ)
КИРИЛО (Костянтин Солунський, або Костянтин Філософ) (826 чи 827–869) — просвітитель східного християнства, грецький представник у хозарській полеміці, один з апостолів слов'янської писемності. Сьома дитина в сім'ї Лева друнґарія, котрий завідував у Солуні воєнними й адміністративними справами візантійського двору, Костянтин змінив багато чиновницьких та дипломатичних посад і виростав між голими церквами без ікон, в часи, коли у Царгороді прийшли до влади іконоборці. Серед них було чимало солунян, тож Костянтин учив науки від людей, які мали славу відомих іконоборців. Лев Математик, що викладав йому Гомера, геометрію, арифметику, астрономію й музику, був іконоборцем і родичем царгородського патріарха-іконоборця Іоана Граматика (837–843) й підтримував зв'язки зі сарацинами та їхнім халіфом Мамуном. Другий учитель Костянтина, знаменитий філософ і майбутній патріарх Фотій, який навчав його граматики, риторики, діалектики й філософії, носив прізвисько християнського Арістотеля й разом із Левом Математиком стояв на чолі гуманістичного відродження, у час якого візантійський світ іще раз зрозумів, що він — спадкоємець античного еллінського роду. Фотій займався герметичними і забороненими науками, астрологією та магією, візантійський імператор називав його «хозарським рилом», а при дворі ходили чутки, ніби Фотій ще в молодості продав душу якомусь гебрейському чародієві. Костянтин любив мови, вважав, що вони вічні, як вітри, й міняв їх, як хозарський каган міняє жінок різних вір. Крім грецької, він знав слов'янську, гебрейську, хозарську, арабську та самаритянську, а також мови ґотського чи «руського» письма. Він ріс із невгамовною спрагою до подорожей, яка залишилась у нього на все життя. Зі собою він завжди носив якесь рядно, про яке говорив: де моя ряднина — там мій дім, і майже весь свій вік прожив між дикими племенами, де кожен раз після потиску руки перераховував свої пальці. Одні лише хвороби були хоч якимись островами спокою в його житті. Щойно він починав хворіти, як відразу ж забував усі мови, крім рідної. Хвороби його, правда, завжди мали хоча б дві причини. Коли у 843 році, після смерті імператора Теофіла, солунська партія іконоборців була скинута і в країні проголосили відродження культу ікон, Костянтину довелось усамітнитися в монастирі на малоазійській землі. І бог поступився, — думав він, — щоб дати місце світові. Наше око — як мішень для предметів, на які ми дивимось; усі вони ціляться в нього, а не навпаки. Через якийсь час він був примушений вернутися в столицю й відкрито виступити проти своїх колишніх учителів і земляків на захист ікон. — Ілюзія, що думки живуть у наших головах — вирішив він тоді — це голова і ми живемо в думках. Ми з нашими думками — як море з його течіями: наше тіло — морська течія, а думки — саме море. Так тіло знаходить собі місце в житті, пробиваючись крізь думки. А душа є руслом: і для одного, і для другого…