У тому ж році до візантійського імператора Михаїла III прибули посланці від хозарського кагана з проханням прислати до нього з Царгорода особу, яка могла б розтлумачити основи християнського віровчення. Імператор звернувся за порадою до Фотія, якого називав «хозарським рилом». Зрозуміло, що таке звернення було двозначним, але Фотій поставився до справи серйозно і порадив свого учня Костянтина Філософа; після цього Костянтин разом із братом Методієм вирушив у свою другу дипломатичну місію, названу хозарською. По дорозі вони затрималися у Криму в Херсонесі, де Костянтин вивчав хозарську та єврейську мови, готуючись до дипломатичної місії, яка його чекала. Він думав: «Усе на світі є хрестом своєї жертви, а цвяхи пробивають і хрести». У палатах хозарського кагана він зустрівся з представниками ісламської та гебрейської віри, які теж були запрошені каганом. Костянтин розпочав з ними полеміку, виступивши зі своїми «Хозарськими бесідами», які Методій переклав пізніше на слов'янську мову. Здобувши перемогу над рабином і дервішем, які захищали юдаїзм та іслам, Костянтин Філософ схилив хозарського кагана до прийняття християнства, переконав його не поклонятися переломленому хресту й знайшов на своєму чолі другу, хозарську зморшку.
Закінчувався 863 рік, і Костянтин став ровесником Філона Олександрійського, філософа, який помер у тридцять сім років; стільки ж було зараз і йому. Костянтин закінчив роботу над слов'янською азбукою і разом з братом вирушив у Моравію, до слов'ян, яких пізнав ще в роки своєї юності.
Він перекладав із грецької на слов'янську церковні книги, а навколо нього збирались юрби. Мали очі там, де колись мали роги, і, було се видно, підперізувались зміями, спали головами на південь, а зуби, які випадали, закидували за свої хати. Методій дивився, як вони пальцями витягують з носів слизькі клубки й їдять їх, шепочучи молитви. Ноги мили, не визуваючись, плювали у миски перед обідом і запихали в «Отче наш» свої варварські імена, чоловічі й жіночі, за кожним словом, через що молитва виростала, наче хліб, і зникала одночасно, і що три дні її треба було прополювати, щоб вона не зникла назавжди між тими дикими іменами, які глушили і ковтали її. Нездоланно притягував їх запах падла, мали швидкий розум і чудово співали, аж він плакав, слухаючи їх і розглядаючи свою третю, слов'янську зморшку, яка сповзала вниз через чоло, мов крапля дощу… Після Моравії у 867 році він вирушив до паннонського князя Коцеля, а звідти — у Венецію, де став учасником полеміки з триязичниками, прихильниками теорії про святість лише трьох мов — грецької, гебрейської й латинської. У Венеції його питали: — Чи вся вина за смерть Христову лежить на Юді, чи не вся? — а Костянтин чув, як на щоку його вилазить четверта, венеційська зморшка, що врізається й перехрещується з усіма попередніми — сарацинською, хозарською й слов'янською, сплітаючись із ними в чотири неводи, закинуті на одну рибу. Він дав свій перший золотий якомусь трубачеві за його гру і запитав триязичників, чи відгукнеться військо на голос труби, якщо той голос не буде йому зрозумілим? Ішов 869 рік, і Костянтин думав про Боеція Равенянина, який помер у 43 роки. Зараз вони стали ровесниками. Після цього Костянтин був викликаний папою до Риму, де зумів захистити правовірність своїх поглядів і слов'янського богослужіння. Разом із ним знаходився Методій та їхні учні, висвячені в Римі.
Згадуючи своє життя і слухаючи церковний спів, він думав: так, як одна людина, маючи талант до якогось діла, за час хвороби все ж робить його знехотя й невміло, так і хтось інший, хто до того діла не чує хисту, і без хвороби робить його з такою ж нехіттю й невмілістю…
Якраз тоді в Римі співали слов'янську літургію, і Костянтин віддав свого другого золотого хористам в церкві. За давнім звичаєм, третю монету він поклав собі під язика, постригся в один із грецьких монастирів у Римі й у 869 році помер під новим іменем яко Кирило.
Головна література: Об'ємна бібліографія робіт про Кирила і Методія зібрана в праці Г. А. Ільїнського («Опыт систематической кирило-мефодьевской библиографии») з численними пізнішими доповненнями (Попруженко, Романський, Іванка Петрович та ін.). Огляд найновіших досліджень дає нове видання монографії Ф. Дворника «Les Legendes de Constantin et Méthode vue de Byzance» (1969). Деяка інформація, що стосується хозарів і хозарської полеміки, знаходилась у «Хозарському словнику» Даубмануса — Lexicon Cosri, Regiemonti Borussiae, excudebat loannes Daubmannus (1691), але видання це було знищене.