його гостинно прийняли й одружили з кагановою сестрою, яка перейшла в грецьку віру і взяла ім'я Теодора (за іменем імператриці Юстиніана І), але й далі, за хозарським звичаєм, вірила, що Бог об'явився діві Марії уві сні й запліднив її своїм словом. Так першого разу Юстиніан II знайшов у хозарів порятунок. Наступного разу він закінчив у них свій шлях, бо до хозарів утекти можна, але від них — ніколи. Коли на хозарський двір прибули посланці від імператора Тіберія з вимогою видати Юстиніана грекам, той ще раз утік до столиці й повторно взяв владу в свої руки. Зійшовши вдруге на престол, Юстиніан II недовго пам'ятав про хозарську гостинність і в 711 році відправив у Херсонес — місто, де він недавно відбував заслання і яке перебувало тепер під хозарським впливом, — каральну експедицію. На цей раз вторгнення до хозарського царства вартувало йому голови. Хозари прийняли сторону повсталих цісарських військ (на той час Крим уже належав їм), і під час тих заворушень Юстиніан II був убитий разом зі своїм малим сином Тіберієм — дитинчам хозарської царівни й останнім представником династії Іракліїв у Візантії. Так хозари прийняли того, хто був переслідуваним, і знищили того, хто сам переслідував інших, в одній і тій же особі. Сьомий і останній великий рік, записаний в «Великому пергаменті», сповіщає на животі хозарського посланця про те, що в один час із хозарами на світі існувало ще одне, інше плем'я з такою ж самою назвою; воно жило десь далеко від справжнього хозарського племені, і його часто приймали за справжніх хозарів, а часом траплялись навіть зустрічі між подорожніми з тих двох народів. Ті інші хозари намагалися скористати з такої схожості у назві, і тому на стегнах справжнього посланця стояв застережливий напис про те, що час від часу при дворах халіфів і василевсів з'являлися такі ж татуйовані посланці, які носили на собі не хозарську історію, а життєпис того іншого народу з таким самим іменем. Ті інші хозари уміли навіть розмовляти по-хозарськи, але це їхнє вміння тривало не довше, ніж 3–4 роки — стільки, скільки живе волосся на голові. Їхнє знання закінчувалось часом посеред речення, і більше вони не могли вимовити й слова. Тією витатуйованою пересторогою і на словах посланець стверджував, що він є представником справжнього кагана і справжніх хозарів. Крім того, він нагадував про те, що якось греки уклали союз із тим народом-двійником, а не зі справжніми хозарами — було це в той період, який охоплює сьомий великий хозарський рік. У 733 році за теперішнім літочисленням і в названому вже хозарському році цісар Лев III Таврійський, іконоборець, одружив свого сина Костянтина з донькою хозарського кагана Іриною. Пізніше з того шлюбу з'явився на світ грецький цар Лев IV Хозарин (775–780). У той же самий час цісар Лев III отримав прохання відіслати на хозарський двір послів, які тлумачили б там християнську віру. Те прохання буде повторене ще раз через сотню років, у часи правління грецького царя Теофіла (829–842), тоді, коли руські нормани й мадяри почали загрожувати Криму, грецькому царству й хозарській державі. Тоді за наказом хозарського кагана грецькі будівничі звели фортецю Саркел, і на лівому вусі посланця можна було добре розгледіти, як в усті Дону зводиться той форт. На одному з його пальців був зображений хозарський наступ на Київ у 862 році, але, оскільки той палець весь час нагноювався від рани, здобутої в тому ж таки наступі, малюнок затерся і довго залишався загадкою, бо в той час, коли посланець був відправлений у Царгород, та облога ще не почалася і чекати на неї залишалося ще рівно два десятки років.
його гостинно прийняли й одружили з кагановою сестрою, яка перейшла в грецьку віру і взяла ім'я Теодора (за іменем імператриці Юстиніана І), але й далі, за хозарським звичаєм, вірила, що Бог об'явився діві Марії уві сні й запліднив її своїм словом. Так першого разу Юстиніан II знайшов у хозарів порятунок. Наступного разу він закінчив у них свій шлях, бо до хозарів утекти можна, але від них — ніколи. Коли на хозарський двір прибули посланці від імператора Тіберія з вимогою видати Юстиніана грекам, той ще раз утік до столиці й повторно взяв владу в свої руки. Зійшовши вдруге на престол, Юстиніан II недовго пам'ятав про хозарську гостинність і в 711 році відправив у Херсонес — місто, де він недавно відбував заслання і яке перебувало тепер під хозарським впливом, — каральну експедицію. На цей раз вторгнення до хозарського царства вартувало йому голови. Хозари прийняли сторону повсталих цісарських військ (на той час Крим уже належав їм), і під час тих заворушень Юстиніан II був убитий разом зі своїм малим сином Тіберієм — дитинчам хозарської царівни й останнім представником династії Іракліїв у Візантії. Так хозари прийняли того, хто був переслідуваним, і знищили того, хто сам переслідував інших, в одній і тій же особі. Сьомий і останній великий рік, записаний в «Великому пергаменті», сповіщає на животі хозарського посланця про те, що в один час із хозарами на світі існувало ще одне, інше плем'я з такою ж самою назвою; воно жило десь далеко від справжнього хозарського племені, і його часто приймали за справжніх хозарів, а часом траплялись навіть зустрічі між подорожніми з тих двох народів. Ті інші хозари намагалися скористати з такої схожості у назві, і тому на стегнах справжнього посланця стояв застережливий напис про те, що час від часу при дворах халіфів і василевсів з'являлися такі ж татуйовані посланці, які носили на собі не хозарську історію, а життєпис того іншого народу з таким самим іменем. Ті інші хозари уміли навіть розмовляти по-хозарськи, але це їхнє вміння тривало не довше, ніж 3–4 роки — стільки, скільки живе волосся на голові. Їхнє знання закінчувалось часом посеред речення, і більше вони не могли вимовити й слова. Тією витатуйованою пересторогою і на словах посланець стверджував, що він є представником справжнього кагана і справжніх хозарів. Крім того, він нагадував про те, що якось греки уклали союз із тим народом-двійником, а не зі справжніми хозарами — було це в той період, який охоплює сьомий великий хозарський рік. У 733 році за теперішнім літочисленням і в названому вже хозарському році цісар Лев III Таврійський, іконоборець, одружив свого сина Костянтина з донькою хозарського кагана Іриною. Пізніше з того шлюбу з'явився на світ грецький цар Лев IV Хозарин (775–780). У той же самий час цісар Лев III отримав прохання відіслати на хозарський двір послів, які тлумачили б там християнську віру. Те прохання буде повторене ще раз через сотню років, у часи правління грецького царя Теофіла (829–842), тоді, коли руські нормани й мадяри почали загрожувати Криму, грецькому царству й хозарській державі. Тоді за наказом хозарського кагана грецькі будівничі звели фортецю Саркел, і на лівому вусі посланця можна було добре розгледіти, як в усті Дону зводиться той форт. На одному з його пальців був зображений хозарський наступ на Київ у 862 році, але, оскільки той палець весь час нагноювався від рани, здобутої в тому ж таки наступі, малюнок затерся і довго залишався загадкою, бо в той час, коли посланець був відправлений у Царгород, та облога ще не почалася і чекати на неї залишалося ще рівно два десятки років.