, і разом зі своїм володарем — хозарським каганом — перейшла в іслам. Грек, який брав участь у полеміці, відчувши, що програє, об'єднав свої зусилля з єврейським посланцем, і удвох вони прокляли царівну Атех, засудивши її до смерті відразу в двох пеклах і віддавши на поталу одночасно двом підземним силам — гебрейському Беліяалу і християнському Сатані. Щоб уникнути такого присуду, Атех вирішила добровільно втекти у третє пекло, до ісламського Ібліса. Не маючи права повністю скасувати рішення двох інших підземель, Ібліс забрав у неї стать, змусив її забути усі свої вірші і свою мову, за винятком єдиного слова, що звучить як «ку», а натомість подарував їй безсмертя. Він підіслав до неї злого духа на ім'я Ібн Хадраш, який явився їй у подобі страуса і виконав той присуд. Так царівна Атех отримала безсмертя і тепер могла до кожної своєї думки чи слова повертатися безмежну кількість разів, не поспішаючи, бо вічність позбавила її відчуття часу, в якому щось приходить швидше, а щось пізніше. Але кохання приходило до неї тільки уві сні. Тому царівна Атех повністю посвятила себе своїй секті ловців снів — хозарських священиків, які займалися створенням певного типу земної версії того небесного реєстру, що згадується у «Святій книзі». Їхня і її майстерність дозволяли їй слати в чужі сни повідомлення, свої й чужі думки або й предмети. Царівна Атех могла прийти у сон людини, молодшої від неї на тисячу років, або й відправити особі, якій вона сниться, будь-яку річ так само легко, як з гінцем на коні, якого напувають вином. Лише значно, значно швидше… Зберігся запис про один такий вчинок царівни Атех. Якось вона поклала ключа від свого покою собі до уст і почала чекати, аж доки не почула музики й тендітного голосу молодої особи жіночої статі, який промовляв наступні слова:
— Вчинки в людському житті схожі на їжу, а думки і відчуття — на приправи. Не буде добра тому, хто посолить черешні чи скропить солодощі оцтом…
Коли ті слова вимовились, ключ з уст царівни зник, і вона, як кажуть, знала, що заміна таким чином відбулася. Ключ перейшов до того, кому адресувалися слова, а слова в обмін на ключ перейшли до царівни Атех…
Даубманус
стверджує, ніби царівна Атех усе ще жила в його час, і в XVII столітті якийсь лютніст, турок з Анатолії на ім'я Масуді, зустрів її і розмовляв із нею. Той чоловік учився ремеслу ловців снів і володів чимось схожим на арабську версію хозарської енциклопедії, або словника, проте на час його зустрічі з царівною він ще не твердо пам'ятав усі статті зі словникового реєстру, як не пізнав і слова «ку», вимовленого царівною Атех. То було слово з хозарського словника, що означає назву плоду; якби Масуді зрозумів це, він здогадався б, хто стоїть перед ним і міг би позбавити себе усіх наступних трудів, яких вимагала його праця; від царівни він міг дізнатися про полювання на сни більше, ніж з будь-якого словника. Проте він не впізнав її і відпустив свою найбільшу здобич, вирішивши, що вона нічого не варта. Через це його власний верблюд, як каже одна легенда, плюнув Масуді межи очі.
ІБН (АБУ) ХАДРАШ
ІБН (АБУ) ХАДРАШ — шайтан, який забрав стать у царівни Атех
. Його житло стояло в пеклі, на тому місці, де схрещуються орбіти Місяця й Сонця. Він був поетом і написав про себе такі рядки:
Поезії Ібн Хадраша були зібрані якимось чоловіком на ім'я аль-Мазрубані — він збирав вірші демонів і в XII столітті уклав збірку демонської поезії [див. арабський збірник Ахмада Абу аль-Али, аль-Маарі, в якому знаходиться ця інформація].
Кінь Ібн Хадраша ступав широкою ходою. Ще й дотепер щодня чути стук одного копита його коня, який біжить клусом.
КАГАН
КАГАН — титул хозарського володаря, походить від татарського слова кан, що означає князь. Як стверджує Ібн Фадлан, хозари хоронили каганів під водою в потоках. Каган завжди ділив владу зі своїм співправителем, і його вищість визначалася лиш тим, чи бажали йому зранку доброго дня раніше, ніж тому другому. Все свідчить про те, що каган був представником давньої (можливо, тюркської) династії, а король чи беґ, його співправитель, походив із народу, тобто був хозарином. В одному документі з IX століття (Якубі) говориться про те, що вже у шостому столітті разом з каганом правив і його намісник — халіф. Найдокладніші свідчення про двовладдя у хозарів залишив аль-Істахрі. В його тексті, написаному в 320 році по гіджрі (932 році по Христі) говориться: