Його поведінка, либонь, не сподобалась і братку з «майбаха», похоронний костюм якого зловісно промайнув у заростях вільшини. Священик теж помітив чорну летючу тінь в корчах, ще оповитих прозорим туманцем.
— О! — вигукнув стривожено, показуючи очима на чагарник. — Ви бачили? Знову той вовк-мутант! Я боюся, що він може бути людожером! Розумієте, коли відбуваються під впливом радіації на клітинному рівні мутаційні процеси, на матриці генетичної пам’яті тварини стираються застережливі засоби, гальма чи рамки, не знаю як назвати оті, закладені Богом моральні, так-так, не дивуйтеся, саме моральні засади, які регламентують закони співжиття, взаємовідносин і стосунків між людським і тваринним світами! З’ява цього мутанта в наших краях — це серйозне попередження Небес… Дуже серйозне. Можливо, ми не те робимо… що мали би робити, переживши такий катаклізм, як Чорнобильська катастрофа. Себто не хочемо каятись в содіяному, не бажаємо нічого міняти, а головне, себе змінювати, рівняючи на Бога… Це велика біда… Але ж чого ми стоїмо, ходім-те до трапезної, — спохватившись, піп перейшов знову на веселий тон і лад, привітно поглядаючи на розгубленого юнака.
Трапезною виявилася всіяна первоцвітом латочка землі на самому березі болота із звичайними триніжками посередині, отими самими, без яких не обходиться жодна сільська піч. На триніжках величався закіптюжений чайник, під триніжками сіріла горстка золи. Поряд лежала в’язка хмизу впереміж із сухим очеретом і качалочками торішнього татарського зілля, стояв рибальський розкладний стільчик, прикритий рушником.
Тим часом розвиднялося. Сонце ще було десь за лісами, при самій траві, але його промені вже весело вигравали у верхів’ях дерев, лоскотали горлечка сонного птаства, повертали світові білому його кольори і звуки.
— Люблю таку пору… — замріяно промовив отець Георгій, вдихаючи на повні груди лісове повітря, настояне на цілющому юному зіллі. Сказав, ні до кого не звертаючись, але гість схвально закивав головою, теж мимоволі милуючись земною красою.
І раптом… цю ідилію, цю прекрасну хвилину єднання людини з природою брутально потьмарила, ба! розтрощила на друзки несподівана з’ява нахабного бандюги. Вискочив браток, як Пилип з конопель, буквально за кілька метрів від «трапезної» із густої зарості рогози і татарського зілля, майнув переполовиненим чорними окулярами, аж синім від люті лицем, і розтанув, як мильна булька. Все сталося так швидко, миттєво, що й зіркий піп не помітив.
Однак, замість того, щоб настрахати, комічна ситуація розсмішила Юрка. При світлі вранішнього сонця вчорашні, особливо, нічні пригоди в товаристві мисливців за старовиною здавалися йому «глюками з бодуна». Вивітрилась із душі і тривога. Світ знову ставав реальним, матеріальним і безпечним. А зловісна тінь нічного братка — хіба що тінню спогадів про дитячі страхи, які колись давно довелося йому пережити на цьому зачарованому болоті…
Розпалюючи під чайником крихітне багаття, настоятель час від часу привітно поглядав на незнайомця, ловив на собі його здивовані позирки. Обидва чоловіки тихцем придивлялися один до одного. Коли закипіла вода, піп дістав з-під рушника горнятко, заварив у нім якісь трави і подав юнакові. Під рушником на рибальському стільчику виявилися ще й сухі скибочки паски з родзинками, але ними пригощався тільки гість, бо панотець перед кожним величним святом дотримувався суворого посту. Доки хлопець стоячи чаював, панотець, вибачившись, відлучився, як він сказав, до ризниці. Гість провів попа очима, аж доки той не зник у притуленій до причілка церкви дощаній халупі, допив одним духом чай і знервовано закружляв довкола вогнища, позиркуючи на всі боки.
«Так поводяться люди, яким поламалися всі плани, — подумав отець Георгій, спостерігаючи за чоловіком крізь шпарину в дощатій стіні. — Боюся, що невипадково він сюди явився. Але — за чим? Чого він шукає у цьому вбогому, струпівшому від часу пристанищі Божого Духу? Чим так роз’ятрено катується його грішна душа?»
— А ну притормози, урод! Ты че дурью маешся? Чаевничаешь с попом, вместо того, чтобы делом заняться? Слушай, не испытывай мое терпение! Я тебе не господь бог, я с тобой в бирюльки играть не собираюсь: свисну пацанам — на части порвут!