Лорі завжди не хотілося йти з Падуї ввечері, а в такі дні це було навіть іще тяжче. Її квартира не витримувала жодного порівняння з цим будинком. У Падуї, наодинці з собою, Лора ніколи не почувалася самотньою. У квартирі самотність переслідувала її невідривно й відступала лише зрідка.
Після Вінса вона не мала тривалих стосунків. Невдача, яка спіткала її шлюб, позбавила сміливості у взаєминах і зранила юнацьку гордість. Весілля організували так швидко, що мати навіть запитала Лору, чи вона часом не вагітна. Вона не була вагітна, просто поспішала за Чарівним Принцом, який обіцяв їй цілий світ. Але чоловік, за якого вона вийшла, був лише галасливий вискочень і замість світу подарував їй пісне передмістя. Її батьки відчайдушно намагалися переконати її трохи зачекати, трохи подорослішати, зрозуміти себе. Та Лора була молода, нетерпляча й уперта, а шлюб з Вінсом — це, здавалося, найкоротший шлях у доросле життя. Вона досі пам’ятала сумну тривожну усмішку матері, коли та спостерігала, як дочка йде до вівтаря. Батько не вмів приховувати своїх побоювань, але, на щастя, більшість присутніх сприйняла його сльози як знак гордості за доньку і розчулення. Найгірше з усього, Лора теж злякалася, їй уперше спало на думку у день її весілля, що, можливо, вона помиляється. Одначе сумніви залила злива конфеті й шампанського. Проте невдовзі виявилося, що причини сумніватися таки були. Її недосвідчена химерна любов до Вінса сформувалася так само швидко, як їхні запрошення зі сріблястими краями, і мала стільки ж змісту, як її піниста весільна сукня.
Тієї ночі Лора вечеряла біля телевізора. Насправді вона не хотіла їсти й не дивилася на мерехтливий екран. Полишивши вечерю й телевізор, вона відчинила двері, вийшла на тісний балкон своєї квартири і дивилася в темне, немов чорнило, небо. Ще подумала собі: скільки людей у світі дивляться на небо цієї хвилини? І від цих думок Лора відчула себе мізерною й самотньою.
Розділ 10
Опівночі літнє небо набуло кольору темної акварелі з проблисками маленьких зірок на ньому. Вдихаючи ще тепле повітря з ароматом квітів, Ентоні спустився стежкою до трояндового саду. Він посадив його багато років тому для Терези, коли вони тільки переїхали до цього будинку. Ентоні дійшов до поштової скриньки, його кроки відлунювали на порожніх вулицях містечка. Лист, який він відіслав, ставив крапку в цій історії. Адвокат, коли настане час, передасть його Лорі. Тепер Ентоні готовий піти.
Вони з Терезою переїхали до будинку в середу. Падую знайшла Тереза.
— Цей будинок ідеальний, — описувала вона йому віллу.
Падуя справді виявилась ідеальною. Вони зустрілися лише за кілька місяців до того, як ухвалили рішення жити разом, і не потребували довгого знайомства, щоб зв’язати свої долі. Їх миттю потягнуло одне до одного, сила тяжіння безмежна, як небо. Спершу Ентоні навіть злякався, хоч, точніше, його злякало те, що він може втратити це почуття. Надто потужне, надто прекрасне для цього світу. Але Тереза вірила в долю. Вони знайшли одне одного, так і мало бути. Разом вони недоторканні.
Його кохану назвали на честь Святої Терези з Трояндами,[24] тому Ентоні вирішив посадити трояндовий сад їй у подарунок. Увесь жовтень він не знімав гумових чобіт, насипаючи землю й перекопуючи добре зіпрілий перегній. Тереза приносила йому чай і всіляко підбадьорювала. Троянди приїхали похмурого листопадового ранку, Ентоні й Тереза повідморожували собі носи, пальці на руках і ногах, поки висадили кущі навколо латки газону. Бліде осіннє небо було розфарбоване для них у барви веселки: Тереза читала описи квітів з табличок із назвами троянд. Ось вам рожева і запашна «Альбертіна», що тягнеться до сонця, піднімаючись над ґратчастою аркою, криваво-червона оксамитова «Гран-прі», сніжно-біла «Марша Стенгоуп», «Розкішна» кольору міді, сріблясто-рожева «Місіс Генрі Морс», темно-червона «Зірка Голландії», «Мелані Суперт» із блідо-жовтими пелюстками, залитими барвами аметисту й кіноварі, а також «Королева Александра» кольору старого золота. У чотирьох кутках газону вони посадили звичайні троянди «Альберік Барб’є», «Гаявата», «Леді Гей», «Потік золота». А коли вже завершили роботу і стояли близько одне до одного в зимових сутінках, Тереза ніжно поцілувала його у вуста й поклала щось маленьке і кругле на його змерзлі долоні. Це була ікона Святої Терези з Трояндами у формі медальйона, обрамлена в золотавий метал і скло.
24
Католицька свята, монахиня-кармелітка, одна з трьох жінок, що були удостоєні титулу Учитель Церкви.