Выбрать главу

— Там, кажуть, чималенька сума прихована, у підземеллі, - зауважив якийсь відвідувач, що приїхав у своїх справах з Великих Hop у Західній чверті. — Геть чисто усюди скрині з сріблом, та золотом, та діамантами… Так я чув.

— Ну, то значить, що пан чув більше за мене, — обурився Дід. — Відносно діамантів нічого не знаю. Пан Більбо досить заможний, це так, але підземель у нього ніяких нема. Сам бачив, як він повернувся додому, ще парубком був, десь літ шістдесят тому — саме я став за учня при Норчику (він моєму батькові брат у других). Коли розпродаж почався, звелів він мені відганяти народ, щоб не потоптали сад, не сплюндрували. Та ось у самий розпал під'їжджає Більбо, на поні, з грубезним таким лантухом і двома скринями. Ясна річ, там були різні скарби з чужодальніх країн — десь там, кажуть, золоті гори стоять. Але підземелля тим наповнити не вистачило б. Спитали б краще в мого молодшого, бо ж він у Торбі всі ходи й виходи знає. А щодо оповідей про давнину, то його від Більбо відірвати годі. Більбо його також грамоті навчив, так просто, нічого поганого на думці не маючи, розумієте? Сподіваюся, хлопець це якось переживе. «Ельфи та дракони! — кажу йому. — А як на мене, то ліпше капуста з картоплею. То й ти не лізь у панські справи, бо виростеш, як кіт навсидячки!» Так ось учу його, та й інших можу повчити, — додав він, зиркнувши скоса на приїжджого та на мірошника.

А все ж таки Дід не переконав слухачів. Надто вже міцно засіли легенди про багатство Більбо у головах молодшого покоління.

— Хай що він там привіз, але ж відтоді напевно додав дещо, — вперто вів своєї мірошник. — Дім свій часто покидає. А хто до нього ходить? Самі чужинці: то гноми вночі причалапають, то старий чаклун Гандальф, а то й взагалі невідомо хто. Базікайте що хочете, Діду, але Торба-на-Кручі — дивне місце, а господарі його ще дивніші! [30]

— Це ти можеш, Піскуне, молоти язиком, чого сам в тямки не візьмеш, — буркнув Ґемджи, відчуваючи до мірошника ще більшу неприязнь, ніж досі. — Якщо вони дивні, то, значить, в нашій окрузі на дивноту недорід. Та тутечки тільки поглянь — такі дивні знайдуться, що й не здогадаються пригостити сусіда пінтою пива, хоч він живе у норі з золотим денцем. А в Торбі знають, як належить поводитися. Сем каже, до гулянки усіх запросять, і подарунки будуть, не пізніше цього самого місяця, аж ніяк не інакше!

І ось настав цей самий місяць — вересень. Погода стояла як на замовлення. За пару днів по тому поповзла чутка, мабуть, від добре обізнаного Сема, що готується феєрверк, так-так, саме феєрверк, якого не бачили в Гобітанії років сто, ще з того часу, як помер Старий Тук.

Час минав, великий день наближався. Якось увечері чудернацький візок з незрозумілою поклажею прокотився по Гобітону й зупинився під Торбою-на-Кручі. Здивовані гобіти вискакували з домівок, де вже заходилися світити лампи, щоб подивитись на нього. З фургона вилізли гноми з довгими бородами, у каптурах, насунутих на очі. Кілька гномів так і залишилися у Торбі. В середині вересня з боку Брендівіни повз Поріччя проїхав ще один візок; правив ним дивного вигляду старий у високому синьому капелюсі, довгому плащі та сріблястому шарфі. В нього були довга біла борода та кущуваті брови, що сягали врівень з крисами капелюха. Дітлахи-гобітенята бігли за візком по всьому селищу нагору до Кручі; вони здогадалися, що це прибули ракети для феєрверка. Біля парадного ґанку Більбо старий заходився вивантажувати великі низки вертушок найрізноманітніших видів та форм, а ще кожна мала ярлик з руною «Г» та ельфійським знаком:

То були, звичайно, Гандальфові знаки, бо старий цей і був Гандальф-чарівник, уславлений у Гобітанії саме завдяки своєму мистецтву робити чудеса з вогню та диму. Інші його заняття були куди складніші та небезпечніші, але малий народ Краю про це нічого не знав. Для них він став ще одною принадою свята. Тому-то так і раділи гобітенята. «Де знаки, там чарівники!» — гукали вони, а Гандальф посміхався [31] до них. Вони вже бачили його раніше, хоча чарівник зрідка навідувався до Краю й ніколи надовго не затримувався; але ні діти, ні навіть найстарезніші старожили не бачили вогняної потіхи — вона залишилась лише у переказах.