Але зненацька Дзеркало дуже потемніло, немов пролом розірвав видимий образ світу, і проглянула порожнеча. З тієї чорної безодні з'явилося Око і почало повільно зростати, поки не виповнило майже все Дзеркало. Таким жахом віяло від нього, що Фродо скам'янів, не в силі ані скрикнути, ані відвести очей. Полум'я оточувало Око, але само воно було блискучо-жовтим, мов котяче, насторожене й пильне, і чорний проріз його зіниці відкривався у безодню — у всесвітню порожнечу.
Потім Око почало обертатися то в один бік, то в інший, і переляканий Фродо збагнув, що воно намагається стежити одоночасно за багатьма речами, але в першу чергу — за ним самим. Щоправда, він відчував також, що побачити його Око не здатне — поки що не здатне, — якщо тільки він сам цього не захоче. Перстень раптом став важким, мов чавунний, відтягнув ланцюжок, і голова Фродо почала поволі хилитися додолу. Дзеркало немов скипіло, пара здійнялася над водою. Фродо хилився все нижче.
— Не торкайся води! — м'яко нагадала Володарка. Видіння зникло, і Фродо помітив, що дивиться на холодні зірки, що миготять у срібній чаші. Його трусило; він відійшов і кинув погляд на Володарку.
— Я знаю, що ти побачив наостанку, — сказала вона. — Це ввижалося і мені. Не бійся! Не єдиними співами серед дерев охороняємо ми і боронимо Лотлоріені і навіть не тонкими стрілами ельфійських лучників. Знай же, Фродо; у цю саму мить, розмовляючи з тобою, я стежу за Чорним Володарем і знаю всі його думки щодо ельфів. Він такон давно намагається перехопити нитку моїх дум, поборотися зі мною. Але двері зачинені, як і раніше!
Помахом білих своїх рук Галадріель немов відштовхнула щось напливаюче зі сходу. Найулюбленіша зірка ельфів Еаранділ, яскраво горіла у височині, і постать Володарю1 відкидала легку тінь на траву, а золотий перстень на пальці [385] грав райдугами у сріблястім світлі. Білий камінь у персні сяяв, немов часточка Вечірньої зірки спустилась з небес на руку Володарки. Фродо дивився на перстень зі страхом — йому раптом здалося, що він все зрозумів.
— Так, — підтвердила Галадріель, відгадавши його думки, — ні я, ні Елронд не могли говорити про це — бо, здавна присяглися мовчати. Але від Хранителя Персня, від того, хто бачив Око, нічого не сховаєш. Так, саме тут; у Лоріені, на пальці Галадріелі, зберігається один з Трьох перснів — Ненья, або Адамантовий. Його довірили мені, і Ворог підозрює це, але точно не знає — поки що. Невже ж ти й тепер не розумієш, що для нас твоя поява тут — знак долі? Бо якщо ти зазнаєш поразки, нам нічим буде прикритися від Ворога. Але якщо тобі пощастить, наша влада зменшиться, Лоріен зазнає зів'янення, і приплив часу змиє наші сліди. Ми попливемо за Море або обернемося на здичавіле лісове плем'я, що ховається по долах та печерах, приречене все забути і піти у забуття. Іншого вибору не маємо…
Фродо схилив голову.
— Що ж ви оберете?
— Хай станеться те, що має бути. Любов ельфів до своєї землі і плодів своєї праці глибша, ніж безодні морські, а туга ніколи не згасне й не втішиться. Але ми скоріш готові все втратити, ніж підкоритися Сауронові — бо мали досить часу добре пізнати його. Ти не відповідаєш за долю Лоріену, твоє призначення інше. Але якби бажання могли впливати на життя, то я хотіла б, щоб Перстень Влади ніколи не з'являвся на світ або залишався навіки загубленим…