— Ти мудра, справедлива й безстрашна, пані, - сказав Фродо, — я віддам тобі Перстень, якщо схочеш. Цей тягар не під силу мені.
Галадріель раптом дзвінко розсміялась:
— Володарка Галадріель, можливо, насправді мудріша за тебе, але чемністю ти зі мною зрівнявся! Вдало ти відплатив за те, що я зазирнула до твоєї душі, коли ми зустрілися вперше! Твій зір стає все гострішим! Не заперечую, я жадала попросити в тебе те, що ти сам зараз готовий віддати. Протягом довгих літ розмірковувала я, скільки доброго і могла б зробити, маючи Великий Перстень. Тепер його принесли до мене. Зло, що було створене у прадавні часи, діє різними засобами, і навіть не все залежить від того, чи втримається сам Саурон, чи впаде. Якби я з примусу чи погрозами [386] відібрала Перстень у гостя, чи не вважалося б це шляхетним вчинком, заслугою Сауронового Персня?
Аж ось нарешті Перстень переді мною. Ти прагнеш віддати його з власної волі! Замість Чорного Володаря ти створиш Володарку, не Чорну, але прекрасну та страхітливу, немов ранок та ніч! Прекрасною стану я, як море, і сонце, і сніг на горах! І жахливою, як буря і блискавки. Влада моя буде твердішою, ніж твердь земна. Світ сповниться розпачем і любов'ю до мене!
Вона піднесла руку, і перстень випромінив яскраве світло, осяяв її обличчя серед нічної пітьми. Вона стояла тепер перед Фродо незмірно висока, грізна та гідна поклоніння. Потім рука її опустилася, світло згасло, вона раптом знов засміялась — і Фродо, здивований украй, знов побачив Галадріель, яку він знав досі: струнку та гнучку, як всі ельфи, у простому білому вбранні, і голос її став ніжним і сумним:
— Я здолала спокусу. Галадріель готова все покинути, відпливти на захід і залишитись самою собою.
Довго стояли вони мовчки, поки Володарка не промовила знов:
— Час повертатися. Вранці вам треба буде вирушати. Вибір зроблено, колесо долі вже закрутилось.
— Зараз підемо, — сказав Фродо, — але мені ще хотілося спитати… ще в Рівенделлі все намагався узнати у Гандальфа… Мені дозволено носити Перстень. Чому ж я не можу бачити всіх інших персненосців та дізнаватися про їхні думки?
— Тому що не спробував. З того часу, як ти довідався, що саме одержав у спадщину, ти лише тричі надівав Перстень на палець. І не пробуй — загинеш! Гандальф мусив пояснити тобі, що Перстень Влади дає власнику силу до його міри. Коли захочеш підкорити собі інших, спочатку мусиш убратися в силу й навчитися напружувати волю. Але навіть якщо ти просто зберігаєш Перстень і зрідка його надіваєш, то зумієш помітити такі речі, яких не бачать інші. Поміркуй: адже зір твій став гострішим, чи не так? Чи не зумів ти проникнути до моїх думок глибше та сприйняти їх ясніше за багатьох славетних любомудрів? Ти побачив око того, хто володіє Сімкою та Дев'яткою. Ти зумів розпізнати перстень на моєму пальці… - Вона звернулась до Сема. — Скажи, чи ти бачив мій перстень?
— Ні, пані, - відповів Сем. — Щиро кажучи, я ніяк не візьму до тями, про що це ви вдвох міркуєте. Я бачив зірочку [387] над вашими пальцями. Але якщо ви вибачите моє втручання, то я скажу: хазяїн мій має рацію! Краще було б вам узяти в нього перстеник. Бо вже ви б усе влаштували як треба. Не дозволили б прогнати мого старого і перекопати вулиці! Ви примусили б деяких типів розплатитись за свої бридкі витівки!
— Зрозуміло, я б так і зробила, — сказала Галадріель. — З цього б почалось. Але, на жаль, на цьому б не скінчи лось. Не будемо більше говорити про це. Ходімо звідси!
Розділ 8 ПРОЩАННЯ З ЛОРІЕНОМ
Тієї ж ночі Келеборн та Галадріель знов покликали до себе Хранителів і зустріли їх привітно. Келеборн промовив нарешті довгоочікуване слово:
— Настав час вирішувати. Хто бажає продовжити похід, хай, зміцнівши духом, покине нашу землю, а хто не хоче, може залишатись поки що тут. Але нині, напередодні звершення долі, небезпека чекає всюди. Ті, хто буде! гостювати у нас, діждуться, поки шляхи земні звільняться — або допоможуть нам при останньому захисті Лоріену. Тоді вони повернуться додому — або попрямують до того чертога, де відпочивають усі, хто загинув у битвах.
Він замовк; Галадріель заглянула кожному з Хранителів у вічі й сказала:
— Вони вирішили йти уперед.
— Для мене вперед — значить додому, — зауважив Боромир.
— Зрозуміло, — кивнув Келеборн. — І весь загін піде за тобою?