Оригінал Червоної Книги не дійшов до нас, але з нього зробили багато копій, переважно з першого тому, для нащадків Майстра Семіума. Однак найважливіший список має окреме походження. Він зберігається у Величезних Сміалах, але створили його у Гондорі, найімовірніше, на замовлення праправнука Перегріна Тука, у 1592 р. Гоб. (172 рік Четвертої епохи). Переписувач додав таку примітку: «Фіндегил, королівський писар, завершив цю працю року 172-го. Списане з усіма подробицями з Книги Тана, що в Мінас-Тіріті». Ця книга у свою чергу була копією «Червоної Книги Періанів», яку зробив для короля Елесара та подарував йому тан Перегрій, коли повернувся до Гондору у 64-му році Четвертої епохи.
Таким чином, книга Тана — це перша за часом копія Червоної Книги; вона містила багато такого, що згодом пропустили або втратили. У Мінас-Тіріті до тексту додали різноманітні примітки та виправлення, переважно стосовно імен, слів та цитат з ельфійських мов, і скорочений варіант тих частин «Історії про Арагорна та Арвен», що не мали прямого відношення до історії Війни. Той історичний твір написав, як твердять спеціалісти, Барагир, онук намісника Фарамира, невдовзі по смерті короля. Але найбільша цінність копії Фіндегила полягає у тому, що тільки там наведено у повному складі Більбові «Переклади з ельфійської». Щоб створити ті тексти, потрібні були великі зусилля та глибокі знання; Більбо використав усі джерела, які тільки міг знайти у Рівенделлі, як письмові, [23] так і усні. Але Фродо мало користався ними, бо вони майже цілком стосувались Прадавніх Віків, тож ми також не будемо зараз розглядати їх докладніше.
Оскільки Меріадок та Перегрін стали головами своїх великих родин, одночасно підтримуючи зв'язки з Роханом та Гондором, у бібліотеках Ласого Двору та Брендідара зберіглося багато матеріалів, які не потрапили до Червоної Книги. У Брендідарі існувала збірка творів, присвячених Еріадору та історії Рохану. Деякі з них написав або почав писати сам Меріадок, хоч у Краї здебільшого пам'ятають його «Трави та Зілля» й «Літочислення», де він з'ясував співвідношення календарів Краю та Бригори з календарями Рівенделлу, Гондору та Рохану. Він також склав невеличкий трактат «Стародавні слова та імена у Гобітанії», де можна знайти дуже цікаві міркування стосовно спорідненості таких «гобітанських» слів, як «метом», та окремих елементів топоніміки з мовою роханського люду.
Книги, що зберігалися у Величезних Сміалах, менше цікавили місцевих гобітів, але ж були вельми важливі для широкого висвітлення подій. Перегрін не був їхнім автором, але його нащадки зібрали купу рукописів, створених гондорськими писарями, — копії або перекази легенд та історій про Еленділа та його спадкоємців. Тільки там з усієї Гобітанії можна було знайти обширні матеріали з історії Нуменору та відродження Саурона. Здається, саме у Величезних Сміалах склали Річну Хроніку, з використанням відомостей, які зібрав Меріадок. Незважаючи на те, що дати, наведені там, часто приблизні, особливо у розділі про Другу епоху, вони гідні уваги. Очевидно, Меріадок одержав допомогу у Рівенделлі, де бував не один раз. Елронд уже покинув свій дім, але там ще довго жили його сини та хтось з ельфів Високого роду. Кажуть, що й Келеборн оселився там після того, як Галадріель розсталася з ним; але ніхто не знає, коли він зрештою попрямував до Срібної Гавані, а з ним відійшли останні живі спогади про Давні Віки Середзем'я.
Частина перша
Розділ 1 НЕЗВИЧАЙНИЙ БЕНКЕТ
Коли поважний Більбо Торбинс із Торби-на-Кручі повідомив, що бажає якимось особливим чином відсвяткувати свій наступний — 111-й — день народження, весь Гобітон завирував та тільки про це й говорив.
Про Більбо, особу заможну й загадкову, ось уже років 60 судив і рядив увесь Край, з того часу, як він таємниче зник і несподівано повернувся. Про скарби, здобуті ним у далеких краях, ходили легенди, і загальна думка була така, попри протилежні твердження старих людей, нібито весь пагорб Кручі поритий тунелями, і там повно-повнісінько тих скарбів. Цього вже було досить, щоб прославитися, а йому ж дістався ще й довгий вік: літа минали, а пан Торбинс не марнів. На дев'яностому році він був усе такий же, як і в п'ятдесят, на дев'яносто дев'ятому сусіди почали говорити: «непогано зберігся», але доречніше було б казати: «зовсім не змінився». Дехто, хитаючи головою, додавав, що це вже занадто: чи то справедливо, коли у ті ж самі руки потрапляє і вічна (без сумніву!) молодість, і невичерпне (як кажуть) багатство! Де ж це бачено? Від такого добра не діждешся!